Розділ 17. Несподіваний результат міркувань

     Весь цей час ведунка задавалася багатьма питаннями, сидячи біля величезного ілюмінатора і розглядаючи поблизу зірки. Чому їй було дано бачення Темряви? І чому від прабатьків індіанців? У чому було значення послання? Побачити те, що було зрозуміло і так, що людству загрожує загибель? Усі й так це розуміли. Стара розглядала потік метеорів, і дивувалася, як волею видіння опинилася в небесному просторі. Все життя вона орієнтувалася за зірками, схиляючись перед ними, вважаючи далекими покажчиками людських доль. Зараз вона опинилася поруч із ними. Але це нічого не змінило. Вона не може у них уточнити долю планети. Не може прохати їх про помилування людства… Яка тоді користь від них?

     Арігна подумки запитувала, але їй ніхто не відповідав.

     Не тільки віщунка мучилася від непорозуміння. Деребі-18 зараз теж згадувала своє попереднє життя. Кілька років тому вона й уявити не могла, що вийде заміж за крутого мільярдера, здійснить свою мрію, але несподіваним чином, не ставши спецагентом, і тим більше – полетить, хоч і вимушено, у Всесвіт. Дівчина не передбачала, що познайомиться з ведункою і двійниками з паралельних світів… Зараз Смарагд задумалася про те, що ж було, все-таки, найзначнішою з усіх цих подій…

     Так, зустріч із Космосом – просто вау! Зближення паралельних світів – просто фантастика ... Але, все це принесло згубні катаклізми на їхню Землю. І на паралельну. Значить, у позитиві залишалися лише дружба та кохання?

     Дівчина замислилась. Навіть у школі вона не була особливо дружна з кимось, крім педагогів та Анаїс. Чому так склалося, вона не знала. Можливо, так сталося через її неординарну цілеспрямованість? Адже вона, приблизно з восьми років, уже готувалася до кар'єри спецагента. Ну, і побула вона такою, тільки не на державній службі, а у власному бюро. Чи була вона від цього щасливою? Певною мірою – так. Чи їй було радісно від того, що в неї з часом виявилося так багато друзів-колег? Звісно!

     Але, найсмішнішим, на її думку,  виявилося те, що найбільше щастя їй принесло... кохання. Почуття, яке вона зовсім відкидала від себе в юності, і яке так збагатило її в молодості. Звісно, якщо згадати історію їхнього роману з Дереком, то були моменти, які змушували її нервувати, страждати від ревнощів і невпевненості в собі… Але, коли Дерек із зухвалого та насмішкуватого молодика перетворився на чоловіка, який щиро її покохав, дав їй необхідну опору в житті, оточив її турботою, вона вперше відчула щастя. Жіноче щастя.

     То ким же вона виявилася по життю? Біороботом, який запрограмував себе на успішну драйвову роботу? Чи просто жінкою, яка обрала сімейне щастя? Втім, Дерек ніколи не змушував її зробити вибір, за що вона була йому окремо вдячна. Чи змогла вона знайти золоту серединку? Ту, що була найголовнішою в житті? Виходить, що це – кохання! Деребі здивувалася, як вона раніше не замислювалася про це. Адже, саме з кохання люди народжували дітей і зводили будинки, створювали плавучі міста та дбали про збереження екології… А зараз інші люди і якісь космічні сили хочуть позбавити Всесвіт цього кохання? Зрозуміло, що у їхніх обох світах є багато ненависті. Але ж, любов може це перемогти?

     Життя на кораблі формувало нову реальність. А неминуча загибель обох світів підганяла її. Тому ніхто не здивувався, коли зустрівшись з усім колективом у їдальні, Юніс сів поруч із новенькою Хеллі. І, ніби цілком зрозуміло, всі спостерігали, як молоді люди почали захоплено спілкуватися. Анаїс і Гуго радісно переглянулись. Так, життя на кораблі тривало. І це було чудово.

     Після спільного сніданку чи обіду (поки було незрозуміло, що за трапеза була в цьому космічному часі) Гамідор знову скликав усіх для вирішення основного питання. 

    – Шановні пасажири та члени команди! Ми всі злітали аварійно, розуміючи, що залишатися на планеті не можна було. Тому я не бачу сенсу щось приховувати від вас. Давайте говорити чесно. Ми летимо невідомо куди. Невідомо, на скільки. Давайте якось визначатись. Як виявилось, наші запаси їжі досить обмежені. 

     – Нічого, потерпимо, втиснемося, – якось легковажно відмахнувся Горвін.

     – Це, якщо ненадовго. А якщо політ триватиме довше?

     – Чи можемо синтезувати їжу? – спитав Джим. 

     – Так. Тільки не знаю, як. Хоча, у льотному керівництві мають бути вказівки.

     – Чудово. Давайте я візьму це на себе.

     – На нас, – підтримала його Ніколь.

     – Супер. З'ясуйте, будь ласка, які перспективи ресинтезу є в часі. 

     – Командире, у нас є й інша проблема, – раптом заявив пілот. – Повітря теж вистачить ненадовго.

     Всі заклякли. Про брак повітря ніхто не думав. А це була головна проблема. 

     – А із цим можна щось зробити? 

     – Знову ж таки, все залежить від терміну польоту.

     Всі поринули у зневіру. 

    – Ми маємо невеликий садочок. Але його кисень не покриє весь необхідний запас. 

    – І все? – спитав хтось. 

    – Є ще транспортна капсула. Там можна ще якісь крихти наскрести… Рятувальний модуль…  Але, це все – по дрібницях.

    Настала гнітюча тиша. 

    – Чи можна скоротити споживання? – з надією запитав Дерек-18.