Розділ 12. Як мало ми знаємо!

     Вночі почалася хитавиця. Поки хитало не сильно, усі спали. Але потім Деребі-Смарагд прокинулася від нападу нудоти. Практично всім дівчатам плавучого міста було погано. Хлопці, дивлячись на них,  намагалися триматися.

     – Ой, я більше не витримаю, – зізналася зблідла Деребі чоловікові.

     Дерек зрозумів, що треба діяти негайно і вирушив, хитаючись від стінки до стінки, до Росів. 

    – Високоповажні Арчибальди, я так розумію, що нам треба терміново стартувати. Як ви вважаєте, наш корабель витримає таку кількість пасажирів? 

  – Витримати-то він витримає, – майже в голос відповіли двійники. – Питання залишається у швидкості. Як нам її розвинути таку, щоб подолати тяжіння до орбіт Земель? 

   – Ось це вже питання не до мене, – розвів руками збентежений Дерек.

  Він думав, що такі питання у компетенції Россів. Йому здавалося, що "його" Арчибальд цікавився буквально всім. Загалом, так воно й було. Але Дерек не розумів, що між простим інтересом і глибокими спеціальними знаннями часом лежить ціла прірва. До того ж, молоду людину турбувала ще й думка про кілера, що полював на них. Тільки в Всесвіті вони могли б сховатися від нього.

  Качка посилювалася. І, здавалося, тільки Роси не страждали від неї, захоплені вирішенням поставленого завдання. 

    – Як мало ми знаємо взагалі, і про будову Всесвітів зокрема, – з жалем сказав один із Росів, сидячи біля гігантського зображення космічного неба.

   Вони, як і його покровителі Каррінгтони, захоплювалися буквально всім. Але, на свій глибокий жаль, усім, крім астрономії. І тепер їм доводилося тяжко. Що вони розуміли в туманностях, метеоритних дощах і швидкостях обертання планет, щоб розробляти планетарні плани порятунку? Вчені думали, що, напевно, світові уряди теж мали б розробляти подібні плани. Але науковці чітко розуміли, що не можуть на них розраховувати. І все-таки, Роси розуміли, що всі жителі, щонайменше плавучого міста, дивляться на них з надією. Отже, вони мали її виправдати.  

   – То що зі швидкістю? – спитав один Рос у іншого, і вони поринули у обчислення.

  Деребі-18 подумала, що на свіжому повітрі їй має стати краще, і щосили перемагаючи нудоту, і чіпляючись за поручні, попленталася на верхню палубу.

  Ранок ще не настав. Однак, на палубі було тепер завжди ясно від великих зірок. Здавалося, за ніч вони стали ще більшими. І висіли такі безпристрасні, не реагуючи на події, що відбувалися з їхньої милості на Землі.

  Небесна картина зачаровувала та обурювала водночас. Дебі дуже сподівалася, що коли вони старують до космосу, все зміниться. Вона розуміла, що її думки дуже егоїстичні. Вони своїм маленьким колективом, намагатимуться врятуватися, у той час, коли мешканці двох паралельних світів були практично приречені на загибель! Якщо світи загинуть, яке майбутнє на них чекає, за умови того, що їхній корабель зможе врятуватися? Житимуть, розмножуватимуться (слово-то яке, тьху!), шукатимуть нову планету і колонізуватимуть її? І це ще в кращому варіанті!

    Від таких думок дівчині стало ще гірше на душі. Трохи пізніше вона поділилася ними з “сестричкою” та Ніколь. 

    – А що ми можемо у такій ситуації? – розсудливо відповіла дівчина її брата. – Нам доведеться діяти за обставинами.

    Про сніданок сьогодні ніхто й не думав. Усі зібралися у просторому холі і почали чекати на новини від Дерека. Але той зараз розмовляв зі своїм двійником з Прото-Землі. І ця розмова була дуже важливою для нього.

     Дерек-1 і сам смутно розумів, і важко згадував події в підводному гроті. 

     – Я весь час відчував, що сталося щось таке, чого я насправді не пам'ятав, – зізнався він. 

   – Я в жодному разі, не в претензії, – пояснив його двійник. – Але, я маю зрозуміти, що сталося насправді. Моя дружина виявилася вагітною, і наша дитина загинула через резус-конфлікт. Найсмішніше у цій трагічній історії, що у нас обох резус позитивний.

     Дерек-1 здригнувся і трохи винувато глянув на свого візаві. 

    – У мене негативний резус, – визнав він. - Отже, твоя дружина завагітніла від мене, хоча я був певен, що знаходжуся зі своєю нареченою. І що нам тепер із цим робити? 

    – А що ми можемо? Тепер ми маємо це забути. І жити далі, начебто цього ніколи не відбувалося. Але, я дуже каюся, бо на певному етапі не вірив Дебі. Я псував їй нерви, я мучився від ревнощів, я підозрював її в зраді, – обхопив голову руками Дерек. – Ти розумієш, якою твариною я виявився? А, адже, вона так щиро не розуміла, що з нею сталося! Як, як мені тепер заробити її прощення? 

     – Хіба у вас не чудові стосунки зараз, принаймні? – щиро здивувався його двійник. 

   – Сподіваюся. Так, вона поводиться так, ніби давно вибачила мені. Тільки я сам не можу тепер пробачити себе. Вибач, старий, до тебе це не має жодного стосунку. Я розумію, що ти, не бажаючи того, опинився в такій ситуації. Але, як твоя дівчина поставилася до цих подій? 

   – Вона теж казала щось незрозуміле. Чи я тоді був непритомний, чи перебував в іншому місці?.. Рятувальники говорили, що знайшли нас у різних місцях. Деб провалилася у воду через розлам в атолі. Я ж постраждав, одразу перебуваючи у воді.