Розділ 9. Розгадка підводної таємниці

      Коли Дерек вранці приїхав до бюро, там панувало небачене пожвавлення. Молодик відразу вихопив поглядом двох однакових красунь, які радісно розповідали щось одна одній. 

    – А ось і мій чоловік, – представила свій «прототип» його дружина. Деребі з матінки Землі обернулася, і Дерек мало не скрикнув від подиву. 

Вони були такі схожі! Як таке взагалі було можливе! Важко було собі уявити, що у його Дебі знайшлася б близнючка. Але тут була зовсім інша річ! Ця дівчина була, навіть, не близнючкою. То була вона сама! Тільки з деякими відмінностями. Голова йшла обертом! Дерек подумав про те, а як почувається зараз його дружина? Гарні, але різні, пронизливо сині й зелені очі молодиць змушували його раз у раз переводити погляд з однієї на іншу.

     "Сині очі! Сині!» – раз у раз згадував він видіння дружини з підводного грота. То може галюцинація мала під собою вагому причину?

      – Які ви гарні! Але, як ми будемо вас розрізняти?

      – Ми вирішили називати себе «Вісімнадцятою» та «Першою», – засміялися дівчата. 

      – Та ну, якась недоречна арифметика. Несерйозно. Пропоную: «Смарагд» та «Сапфір». Як ваші очі!

Дівчата переглянулися, а всі заляскали в долоні. 

     – А що? Нам подобається!

    Тут же до нього підійшов стривожений Джош і пошепки повідомив, що виявив за Дереком стеження. Щоб не лякати інших, чоловіки відійшли і покликали Джима. 

     – Бачиш, над нами завис гвинтокрил? Він йшов за тобою кілька кілометрів. 

     – Знайшли таки! – засмучено вигукнув Дерек. – Що ж робити?

     Наче відчувши, що його помітили, переслідувач злетів угору і зник з видимості. 

     – Ну, у нас тепер є зовсім небагато часу. Треба вирішувати…

    Несподівано потужний поштовх перекинув усіх на підлогу. Джош вже вирішив, що це вбивця розпочав підривні роботи. Але виявилося, що то були природні катаклізми, що ставали вже постійними. 

     – Дивіться-но! – прокричала Дебі-Смарагд.

   Всі повернули голови у бік вікна і побачили, що на посадковому майданчику біля входу до їхнього бюро утворився глибокий розлом, який невблаганно зростав у довжину, відрізаючи будівлю бюро від шосе. У повітрі з'явилася знайома напівпрозора білувата пелена. 

    – Та що ж це за гидота?! – вигукнула Деребі-Сапфір. – У нас теж таке почало з'являтися! 

    – Летимо! – гукнув Дерек. 

    – Куди? – намагався дізнатися в нього Юніс. 

    – Там зрозуміємо! – прокричав Дерек і підірвався до дверей. 

   Усі помчали за ним. Добре, що майже всі вони були молодими. Марчелло, напевно, не встиг вийти з будівлі і «завмер». Ватазі інших співробітників вдалося дістатися гелікоптера Каррінгтона перш, ніж вони відчули різку втому і заціпеніння. 

     Дерек взявся за штурвал і різко стартував. Над ним нікого не було.

   – Куди полетимо? – одночасно прокричали дівчата, заглядаючи з-за плеча Каррінгтона на панель приладів.

    – Не знаю. – зізнався молодик. – Давайте залетимо до плавучого міста, а там вирішимо.

   Він змінив курс і повернув до моря. Деббі-Сапфір з цікавістю розглядала плавуче місто Дерека. Вона була просто зачарована незвичайним поселенням. 

    – Мій наречений теж замислюється над такою спорудою. 

   – Ох, від задуму до втілення ще дуже довго. Якщо він на Прото-Землі ще не почав працювати над цим у юності, то не заздрю. На це піде стільки сил! 

    Вони йшли на зниження і наближалися до будинку Дерека та Дебі, як тут почався шторм.

    Усі притихли від страху. 

   – Будинки витримають, – заспокоїв їх Дерек. – Вони розраховані навіть на те, що можуть повністю перевернутись. І їм нічого не буде!

    Він приводнився біля самого входу в будинок і зарулив у «гараж». Зафіксував там гелікоптер. Оточив будинок захисним куполом та попередив диспетчера про те, що терміново потрібен купол для всього міста. Качка була відчутною, тому вони про всяк випадок схопилися за поручні, що були на всіх стінах будинку, і пройшли до центральної рубки. 

    – Ось наш хол. Сідайте зручніше, – запросив Дерек, усаджуючи дівчат у крісла і дбайливо пристібаючи їх до спинок. 

      Усі поспішили наслідувати їхній приклад. Дерек обвів усіх сумним поглядом. 

   – Друзі! Я маю неприємні новини для всіх. Просто, оскільки ви мої співробітники і друзі, ви автоматично стаєте заручниками обставин. Я не ображусь, якщо ви вирішите від'єднатися від мене. Але на мене отримано замовлення.

      – В сенсі? – не зрозуміла Ніколь.

      – На мою ліквідацію. Мене, і, можливо, Деребі.

      Всі завмерли з жахом.

      – Це точно? – спитав Юніс.

    – Так, – кивнув Дерек. – А тут у нас ще й гостя з'явилася... Можливо, через зовнішню подібність із Смарагдом, вона теж може стати мішенню. Що будемо робити? - і він допитливо глянув на свою дружину.