Розділ 2. На Шимані

     Спантеличена Деребі озирнулася на Дерека.

     – Ми що, у космосі?

     – Ну, так.

     – Це ж до яких пірамід ми летимо? – саркастично запитала вона.

     – На сателіті Шиман, – відповів Дерек.

     Він здивувався, що Деребі сама не зрозуміла, куди вони летять.

     – Шиман? Що за Шіман?

     – Ви що, не стежите за археологією? – здивувався Дерек.

     – Ні, це не належить до сфери моїх інтересів. 

     – Це ж було найвидатніше відкриття за останні роки! Давньоіндійські піраміди, знайдені на Шімані! 

   – Та я, навіть, уявлення про цей самий Шиман не маю! Я гадала, що ми вирушаємо до Болівії чи Перу. А ви тут уже були? 

    – Ні. Все збирався, і ось, нарешті, зібрався. 

   Дерек здивувався. Він не розчарувався тим, що Деребі не стежила за такими новинами. Зрозуміло, що всім захоплюватись неможливо. Але хоча б чути?..

    Деребі помітила, як згас азартний блиск в очах співрозмовника, і зрозуміла, що розчарувала його. Ну, хай перепрошує, вона не екстрасенс, щоб передбачати, що в нього на думці. Вочевидь, вона не має йому в чомусь догоджати. Слава Богу, вільна жінка!

   – Але, сподіваюсь, що в будь-якому разі це буде досить цікаво, – навмисне бадьорим тоном сказала вона і задивилася у вікно.

   Одночасно з почуттям захоплення від краси Всесвіту, прийшов і жах від усвідомлення того, що вони зараз перебувають не на рідній планеті, а летять бозна де, де будь-якої миті можуть загинути. Дерек поводився спокійно, з чого дівчина зробила висновок, що йому вже доводилося бувати у таких польотах. Тому Деребі намагалася не подавати виду, що боїться за своє серце.

    Але, довго хвилюватися дівчині не довелося, оскільки Алекс попередив, що вони йдуть на посадку. Зараз ніякого фізичного перенавантаження вона не відчула, дякувати Богові. 

     Посадка виявилася досить м'якою. Перед виходом, Деребі ретельно виглядала обстановку. 

    – Та тут безпечно, – запевнив її Алекс. 

    – Чи є тут повітря? 

    – Звісно. Трохи не такий склад, як у нас, але дихати можна. Містере Дереку, я можу зайнятися своїми професійними справами?

  Каррінгтон кивнув головою. Пілот забезпечив їх про всяк випадок балоном з повітряно-кисневою сумішшю, і вони домовилися про час вечірньої зустрічі. Алекс одразу вирушив у своїх справах.

  Звісно, Деребі вже уявляла собі бозна що, але виявилося, що на цьому Шимані було вже цілком цивілізовано. Після виходу з ракети, вони трохи пройшлися бетонною доріжкою до скромної будівлі аеровокзалу. Відвідувачів, тобто пасажирів, практично не було. У будівлі зустрічались лише поодинокі працівники. 

   – Щось Ваш Шиман не користується особливим успіхом? – уїдливим тоном запитала Деребі. 

  – Не всі, як виявилось, про нього чули, – в унісон їй відповів Каррінгтон. – Але ж нас не цікавить, наскільки він популярний. Давайте намітимо план. Що хочете спочатку — розкопки чи знайомство із сателітом?

   – Звісно, спочатку спільне знайомство.

   – Ок, – згідно кивнув Дерек, і вони пройшли до виходу.

  Тут на них чекав заздалегідь орендований, трохи дивного вигляду апарат, який міг їхати і злітати на висоту до двох метрів.

   – "Автоліт". Рекомендую. Дуже зручна штука, – продемонстрував можливості апарату Дерек.

   – Чому ж у нас таких немає?

   – Зараз перебувають на стадії розробки у моєму концерні.

   – А хіба не можна було тутешні використати?

   – Тут, все-таки, трохи не такий склад повітря, і автоліт псується, скорцюблюється у повітрі.

   – Тобто, Ви хочете сказати, що це повітря нешкідливе для людей, але шкідливе для техніки? 

   Дерек якось навіть трохи винувато знизав плечима.

   – Мабуть, техніка більш вразлива, ніж людський організм.

   – Яку ж площу займає цей супутник?

   – Близько двадцяти квадратних кілометрів.

   – Усього?

   – Так. Придатну для перебування людей.

   – І яким же чином тут виявилися давньоіндіанські піраміди?

   – У цьому й намагаються зараз розібратися археологи.

   – Звісно ж, Ваші.

   – І мої у тому числі.

   – Скажіть, Дереку, а чи взагалі є якийсь сектор знань, який Вас не цікавить?

   – Звісно!

   – Який?

   – Ну...

   Каррінгтон раптово затнувся. Він справді цікавився багатьом.

   – Океаном, наприклад. 

  Поки вони вели суперечку, автоліт підвіз їх до невеликого готелю, де для них були зарезервовані сусідні номери. Деребі виявила бажання пообідати і Каррінгтон повів її до ресторану, де вони скуштували страву від шефа — рагу з місцевих «море»-продуктів та овочів.