Розділ 15: Магія, жаби і випадкові зізнання

---

— Скажи ще раз, навіщо ми йдемо туди? — Айра переступала коріння між деревами, трохи нервово, але на диво впевнено.

— Бо ти хочеш повернути собі цілющу ману, а  темну — для Морани. — зітхнув Ассиль, який крокував поруч… у своїй людській подобі.

У вузьких шкіряних штанях, з розкуйовдженим чорним волоссям і звично лукавим виразом — виглядав так, ніби він сам виріс із чорного ринку.

— Із усіх місць ми прямуємо на ярмарок, де торгують прокляттями й душами?

— Не хвилюйся, душі цього сезону не в моді. А от твоя невинність — цінний товар, тож не загубись, — підморгнув Ассиль, сапфіровий блиск у очах видавав нездоровий ентузіазм.

— Ох, чудово. Просто чудово, — зітхнула Айра.

---

Подорож до ринку

Шлях вів через ущелину, обвиту туманом і старими чарами. Ассиль щось наспівував, Айра ховалася в капюшоні.

— І якщо нас схоплять? — прошепотіла вона.

— Тоді скажеш, що я твій домашній демон. Це, до речі, легально… майже, — посміхнувся він.

— Втішно.

---

Скляна ущелина — нелегальний ринок

Перед ними відкрився світ кольору диму й магії. Барахолка чарів, артефактів і жахливих контрактів. Гноми з мішками луски, ельфи з еліксирами пристрасті, духи в клітках — усе гуділо, кипіло й пахло химерно.

— Що шукаємо? — Айра захоплено крутилася, мов дитина.

— Кристал пам’яті тіла і тінь-корінь. Без них — гудбай нашому обміну маною. — Ассиль показав на прилавок із рудим торговцем.

— Теоретично. — додав.

— Теоретично?! — Айра ковтнула повітря.

---

Інцидент з жабою

— Скільки амулет? — спитала вона.

— Хлопець твій, хай зніме шарф. Перевіримо, що не ілюзія. Надто вже гарний.

Айра почервоніла:

— Він не… ми не…

Ассиль, звично граючись, оголив ключицю з іменним знаком. Торговець насторожено шепнув:

— Імпринт свіжий. Вона поруч?

— Я. Це я, — пробурмотіла Айра.

— Бери камінь безкоштовно. Але… не дивися жабі в очі, я вам гарантую, що наслідки будуть потім нехороші.

— Якій жабі?

— Тій, що чхає тобі під руку.

Жаба, що сиділа на прилавку в клітці пчихнула, зсунувся її капюшон — і у ней тепер в добавку прокляття чесності.

---

Біжи, поки можеш

— Ти красивий! Я ненавиджу, коли ти не дивишся на мене! О, я згадала, що снилося, що ти був...

— Годі! — Ассиль зірвав її з місця, стрибнув на дах, вже встомлений від її балакання. — Досить чесності на день!

— Але я ще не сказала, як ти пахнеш… трохи лавандою і…

— Айро, замовкни нарешті, у тебе не тільки проклаття правди а ще й балакучості прибавилось!

---

Вогонь, тінь і погляди

Пізніше, біля вогнища, вони вивчали кристал і тінь-корінь.

— Думаєш, вдасться? — вона.

— Якщо не прокинусь знову з вусами.

— А якщо мені не захочеться тебе відпускати?

Тиша. Вогонь потріскував.

— Тоді я залишусь. Навіть у своїй найволохатішій формі, — усміхнувся Асиль.

---