Розділ 11: Минуле не горить

---

Безмовний ліс, вечір.

Морана сиділа на даху старої альтанки — єдиного місця, яке не впиралося її новій цілительській аурі. Її руки світилися золотавим світлом, що зцілювало гілку, яку вона... випадково зламала ногою. Знову.

— Проклята сила, — пробурмотіла. — Я ж відьма, а не лісова фея...

— Але виглядаєш ефектно. — Райнер з’явився нізвідки, усміхаючись до вух, тримаючи в руках букет... з криво зірваних лісових квітів.

— Це що, вибачення?

— Це... доказ того, що я не безнадійний у магії природи. — Він сів поруч, зручніше, ніж мав право. — Хочеш почути щось божевільне?

— Ще одне зізнання, що ти бачив мене у снах?

— Так. Але цього разу — я пам’ятаю твоє ім’я в них. Але не «Морана». Інше... Ельмара.

Вона різко повернулася до нього.

— Не вимовляй його. — Голос став глухим, майже зломлений.

— Але чому? Я знаю, що ми були кимось іншим раніше. Я не розумію, як... але відчуваю. І тебе. І...

Він замовк, коли її очі блиснули болем.

— Ти був Роріком. — Слова вилітали, як згустки отрути. — Тим, хто зрадив мене в Третій війні Круга. Тим, хто видав наші обряди імператору. Тим, через кого загинули мої сестри.

Мовчання між ними стало глибшим за сам Безмовний ліс.

Райнер мовчав. Але його очі... не брехали. Він і справді не пам’ятав, ким був. Але всередині — відчував провину.

— Якщо це правда… тоді я тут, щоб усе змінити. — Тихо. Щиро.

Мора відвела погляд.

— Я тебе врятувала, бо була змушена. Але зараз… я не знаю, що страшніше: твоє минуле чи мої почуття тепер.

— Отже, почуття є?

— Замовкни, поки я не запустила в тебе світлою магією.

— О, це вже не злість. Це флірт!

Вона пирхнула.

— Хочеш залишитися? Почни з прибирання моху з даху. Бо твоя присутність у лісі викликає грибкову інвазію.

— Романтика в чистому вигляді.

---

А в долині…

Салеміна готувала зілля у старому, глиняному горнятку Айри. Її руки тремтіли.

— Минуле повертається. І якщо я не скажу їй правди… вона може не витримати.

Вона відкрила стару скриню й дістала амулет у формі півмісяця — артефакт, який колись стримував спалах темної магії у тих, хто… не був до неї народжений.

— Моя онука... і донька тієї, кого я не змогла врятувати. — Сльоза покотилася по щоці. — Пробач мені, Айро. Я маю встигнути.

---