Глава 9: Це світло мені не личить (Морана в долині)

Мора стояла посеред квітучої галявини, з напіввисмикнутою бур’яниною в руках, і дивилась на неї, як на предмет ворожого походження.

— І що, з тебе зілля? — пробурмотіла вона.

Бур’ян мовчав, квітка за її спиною обережно розпустилась, і в повітрі завис аромат м’яти.

Мора зітхнула.
— Це нестерпно. Весь світ тут… пахне. І ще ці радісні обличчя. Хтось усміхнеться мені ще раз — я наврочу йому проліски в червні.

Вона обернулась — позаду стояла бабуся з кошиком і щирою усмішкою.
— Панночко Моро, хочете пиріжка з яблуками?

Морана хотіла сказати: "Ні, я хочу темної кави без надії", але вийшло:
— Дякую, звісно...

---

У домі Айри, що був наповнений ароматами сушених трав, співочими пташками за вікном і самозамішувальними котлами (серйозно, котел зілля сам себе помішував), Мора почувалась як у пастці меду.

Її магія відгукувалась інакше — коли вона торкалась речей, вони зцілювались.
Поламана скринька сама стрибала в руки, і вогонь у печі палав ніжним голубим полум’ям.

Вона пробувала вивчити книги Айри — щось на кшталт «Основи світлої терапії для початківців» або «Як полагодити кістку словом», і щоразу ховала обличчя в долонях.

— Якби це побачили мої тенебрійські наставники, — зітхала вона, — вони б воскресили себе зі злості.

---

Проблеми почались у другий день. До неї постукали.
— Пані Айро, пані Айро! Там солдат з пораненням! Йому гіршає!

Мора, затягнувши на себе накидку, яку зшили з ромашок і добрих намірів, вийшла на подвір’я.

Поранений лежав на ношах. Молодий. В очах — біль.

— Покличте цілительку, — прошепотів.

— Вона перед вами, — холодно сказала Мора. — Тимчасова.

---

Вона опустилась біля нього, торкнулась плеча — і сила світла, що текла з її долоні, автоматично почала загоювати рану. Вона не вимовляла жодного слова. Лише відчула: кров зупинилась, біль вщух, очі хлопця проясніли.

— Ви... ангел?

— Ні, — пробурмотіла вона. — Просто відьма в покаранні.

---

Найгіршим було ввечері.

Сусіди зібрали «вечірню дяку», почали співати біля вікна. Вони принесли кашу, чай, медові пряники й... волинку.
Мора сиділа в темряві, обмотана ковдрою, і шепотіла:
— Це мій персональний рай для тортур.

Коли пряник почав співати від закляття (виявилось, що він зачарований), Мора не витримала:

— Якщо зараз не припините — я влаштую місяць затемнення і дощ з жаб.

---

А потім прийшов лист.

Від Айри.
«Моро, будь ласка, бережи їх. Ти сильніша, ніж здається. І я впевнена — з тобою їм безпечніше. А ще… якщо хтось попросить тебе полити фіалки світлом — просто скажи, що на фіалки в тебе алергія.»

Мора всміхнулась уперше за два дні.

І в ту ж мить її рука засвітилась. Ліки, які вона готувала для нового солдата, стали ще сильнішими.
— Тьмяне світло… але моє.

---

І тільки тоді вона зрозуміла — щоб повернути все, їм обом доведеться навчитися використовувати не лише магію, а й те, що стоїть за нею.

А ще — поливати фіалки. Хоч із сарказмом.