Роковий день: Обмін силами тьми і цілительства

Глава 7: Те, що повернулося з забуття

 

— Чуєш це? — запитав Ассиль, враз зупинившись посеред стежки. Його вуха сіпнулись, а тіло напружилось.

— Що? — Айра озирнулась. Нічний ліс, здавалося, спав. Але… щось у повітрі змінилось. Ставало прохолодніше. Листя більше не шелестіло — воно завмерло, наче затамувало подих.

— Тиша тут завжди безмовна, — прошепотіла вона, — але зараз… ніби ліс затамував страх.

Ассиль став котом і зашипів. М’яко, низько, як перед бурею.

— Це не просто звуки. Це спогади. Хтось або щось пробудило старе прокляття.


---

На ранок табір був неспокійний. Один із солдатів — Тімар, молодий хлопець із задерикуватим характером, почав говорити уві сні мовою, якої ніхто не знав. Його очі лишались заплющеними, а руки виписували символи в повітрі. На землі поруч лишались тіні — ніби закарбовані знаки.

— Це не симптом поранення. Це… щось схоже на глибоку ману пам’яті, — пояснила Айра, уважно оглядаючи лоб хлопця. — Або, що гірше — спроба іншої сутності пробратися крізь нього.

— Чиї? — буркнув Ассиль, уже в людській формі. Його голос став глибший, тривожний. — Це виглядає як відлуння Старої Могутності. І я знаю лише одного, хто міг залишити такі сліди…


---

Айра не встигла перепитати, коли з-за річки пролунав гучний сплеск. Вода завирувала, і з глибини виринула постать — вся в чорному, з капюшоном, що приховував обличчя.

— Готуйтеся! — вигукнула вона, але постать не нападала.

— Вона… тримає щось у руках, — сказав Арден, який першим зреагував. — Це… свиток?

Фігура вийшла на берег, мов тінь, що забула про своє тіло. Айра ступила вперед, приховуючи страх.

— Хто ти?

— Я — гінка, — прохрипіла фігура. — І я прибула з минулого. Моє тіло — лише оболонка, але в моїх руках — повідомлення для тієї, хто несе в собі магію цілительства… і тьми.


---

Свиток виявився древнім, обпалений по краях, із символами, які частково читала Айра, частково — перекладав Ассиль. Їхній зміст леденив душу:

> «Старе зло, що прокляло ці землі, пробуджується. Печать тріскається. І тільки об’єднання двох стихій — цілительства та тьми — здатне зупинити його. Але не без жертви. Бо зло носить ім’я знайоме…»

 

Айра завмерла.

— Що означає: “ім’я знайоме”?

Ассиль стиснув кулаки.

— Я боюсь, що мається на увазі одна істота, яка вже була знищена… або ми думали, що знищена.


---

Тим часом, поки всі радились, хтось спостерігав за ними з дерев.

Темні очі світилися з гілок. Їх було троє. І хоча тіло в них було схоже на вовків, очі… були людськими. І з кожним подихом Айра відчувала щось нове — легке поколювання в пальцях, серцебиття у вухах, ніби ману в ній хтось… прокидав.

— Щось зі мною не так, — прошепотіла вона Ассилю, коли вони повернулися в дім.

— Ти починаєш розуміти, як працює темна сила, — він нахилився до неї ближче. — І, здається, вона починає в тебе закохуватись.


---

Тієї ночі Айра прокинулася від дивного світла. Її тіло сяяло слабким фіолетовим відтінком. І поруч, на підлозі, лежав Ассиль у котячій формі — але він... муркотів. Вперше. Справжнє мурчання.

— Мабуть, я не єдина, хто змінюється, — прошепотіла вона, ніжно посміхаючись.

— Тихше, бо ще подумаю, що ти турбуєшся про мене, — буркнув він сонно, але… залишився.

А за вікном, у лісі, знову спалахнуло світло. І тіні відступили. Тимчасово.


---


 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше