Глава 2: Не мій ліс (продовження)

Айра йшла за котом уже хвилин десять, петляючи між деревами, що виглядали так, ніби їх виростили для декорацій до казки з обов’язковим нещасним кінцем. Листя шепотіло щось на невідомій мові. Повітря було щільним і пахло чимось гіркуватим — магією чи старими травами.

— Ну і як тут люди взагалі виживають? — пробурмотіла вона, відганяючи гілку, яка наче спеціально шмагнула її по носі.

Ассиль — раптом зупинився. Перед ними здіймався будинок. Хоча слово "будинок" не передавало всієї абсурдності того, що Айра побачила.

Це була... вежа з коріння й гілок, вкрита мохом, з вікнами у вигляді очей і дахом, що нагадував перевернутий гриб. Вона росла з пагорба, наче сама вирішила: «Буду хатою!»

— Ого… — Айра підняла брови. — І ти мені кажеш, що це дім? Це ж як мінімум — жива істота.

Ассиль обернувся, глянув на неї з виразом «ну не я ж архітектор» — і просто зник крізь двері. Вони самі відчинилися, скрипнувши, мов би запитуючи: «А ти впевнена?»

Айра зробила глибокий вдих.

— Ти зможеш. Ти сильна. Ти — цілителька. Ти просто… потрапила в магічний будинок злої відьми, що тепер носить твою силу. Все абсолютно нормально.

Вона зайшла.

Всередині дім виявився більшим, ніж здавалося. Повітря було густе, як старе вино. На стінах — полички, полички, полички… І кожна забита банками з підписами: «Сльози жар-птиці», «Пил зі сну», «Сушений язик забуття».

Ассиль уже встиг згорнутись клубком на підвіконні, притулившись до якогось чорного черепа з квіткою в носі.

— Це, гадаю, Моранин стиль? — обережно запитала Айра в повітря. — Темно, моторошно, трошки… готично. Чудово. А де тут чай?

Вона ступила крок — і баночка з полички самостійно впала просто їй до ніг. Айра скрикнула, але з пляшечки замість розливу вирвався зелений дим… який… загарчав?

— Ні-ні-ні! — Айра схопила першу-ліпшу книгу і накрила банку. — Ніяких гарчальних ефектів. Я тут лише тимчасово!

Згори сплигнув Ассиль, сів на стіл і… вперся лапою у книгу. Потім глянув на неї й... повільно притиснув лапу ще раз.

— Що? Цю треба прочитати?

Кіт не відповів. Але й не прибрав лапи.

Айра обережно підняла книгу — стара, шкіряна, з тисненням у вигляді трьох переплетених півмісяців. Вона розгорнула її — сторінки самі перегорнулись і зупинилися на розділі: «Магічна адаптація при зміні магічної сутності».

— Ну от. Нарешті щось корисне.

Айра присіла за стіл і почала читати. Але щойно прочитала фразу «У разі обміну сутнісними арканами...», десь поруч почала дзижчати люстра. Вона глянула вгору — кристал на ній світлів... від її присутності.

— Стій, ти що, реагуєш на мене?.. Чи на магію? — Вона махнула рукою. Кристал заіскрився золотом. Потім... вибухнув конфеті. Серйозно. Конфеті.

— Оце так "адаптація".

Ассиль знову зістрибнув на підлогу й поважно пройшов повз, торкнувшись хвостом її ноги, мовби кажучи: «Ласкаво просимо, новенька.»

Далі — перша ніч Айри в домі Морани, нові сюрпризи, і реакція духів лісу на її присутність.