Розділ 3

Відкинувши каптур мантії, дівчина поправила неслухняне пасмо яскраво-рудого волосся й із цікавістю втупилася в мене.

— Ну то що, смертничку? Будуть вибачення? Пояснення? Самоприниження? Що ж ти зробиш, маленький дурненький Ервіне?

Голос дівчини звучав неймовірно приємно. М’який, із легкою хриплинкою. Він огортав свідомість, змушуючи розслабитися й насолоджуватися самим лише його звучанням. Я б так і зробив, але, боюся, доки я не почну говорити, дівчина більше не промовить ані слова. А це мене не влаштовувало.

Тамсі Ла Рукка — а саме так її звали — була надзвичайно вродлива. Трохи нижча за мене, яскраво-руде волосся трохи нижче лопаток із трьома сріблястими пасмами й спортивна гнучка фігурка, що чудово вгадувалася навіть крізь вільний крій мантії, разом з акуратними грудьми-двоєчкою — уже на таке в мене око наметане! Загалом, не дівчина, а мрія!

— Не вгадала, — хитнув я головою й широко всміхнувся. — Я запрошу тебе на побачення.

— Що-о-о-о?! — сторопіла дівчина, широко розплющивши очі. — Ти що зробиш?!

— Прогуляюся з тобою. Думаю, для першого разу студентський сад підійде. Для початку, — спокійно відповів я, дивлячись їй в очі. — Вірші, романтика, все таке. А далі… подивимось.

— Я… я… у мене просто немає слів! — шумно видихнула дівчина. — Мені здається, в тебе разом із магічним ядром ще й мізки вигоріли до купи. Ти точно знаєш, із ким зараз розмовляєш?!

— Тамсі Ла Рукка? — підняв я брову. Невже спогади Ерва мене підвели й це не вона? Плювати! Граємо до кінця! Як там у приказці — хто не ризикує, той не танцює з принцесами! В оригіналі було про шампанське. Але якщо обирати між алкоголем і сексапільною красунею, я однозначно за другий варіант. — Чи за ніч ти встигла змінити ім’я й прізвище? Сподіваюся, стать лишила колишню? Бо тоді наше побачення доведеться скасувати, — удавано зітхнув я. — Я людина жорстких принципів і в стосунках статей консервативний.

— Та хоч зі стелею, кретине! — отямилася Тамсі. — Я спадкоємиця престолу! Невже ти думаєш, що я з тобою можу кудись піти?! Як тобі взагалі таке на думку спало?! Ти розумієш, що тепер тобі точно не жити?! А якщо про це хтось дізнається… Про це ж усі говоритимуть! Ар-р-р… Та тобі точно мізки відшибло! Божевільний!

— А хто нормальний?! — хмикнув я. — Та й яка різниця, спадкоємиця ти чи ні? Ти мені будь-яка подобаєшся. Тим більше… не нагадаєш, яка ти там у черзі на трон? Якщо за ніч змін у кількості родичів не сталося, то сімдесят шоста, так? Шанси очолити країну, відверто кажучи, не найрайдужніші. А якщо врахувати конкуренцію й інтриги — то й узагалі майже нульові. То чи варто так хизуватися? І щодо того, що ніхто не має дізнатися про вчорашнє… здається, тут без варіантів, — махнув я рукою вздовж коридору, вказуючи на прочинені двері кімнат, які тут же грюкнули.

— Це образа! — прошипіла дівчина. — І якщо купання у фонтані я ще могла тобі пробачити, то це — нізащо!

— По-перше — не зарікайся. По-друге — це правда, — обірвав я її. — А на правду не ображаються. Хоча саме це завжди й відбувається. Брехня викликає менше відрази, але тягне за собою кепські наслідки. Та й не починати ж наші стосунки з такого? А щодо фонтана… Мав же я якось привернути твою увагу й змусити поговорити зі мною? Погодься, вийшло ефектно! Та й якщо розбиратися по суті — ти сама винна. Бачила ж, що Ервін зчепився з Гарбом? Чому не відійшла? Натомість дехто вирішив зайняти зручне місце з гарним оглядом на краю фонтана — за що й поплатився.

— Ервіне… — прошепотіла дівчина й швидко підійшла до мене. — Але ж штовхнув мене ти! — дівочий пальчик уперся мені в груди. Отямившись, Тамсі скривилася й демонстративно витерла палець хустинкою, яку одразу ж відкинула вбік.

— Смітити недобре, — докірливо зауважив я, піднімаючи хустинку. — А штовхнув тебе не я, а повітряна хвиля — нічого було сидіти в зоні ураження. Як там у дуельному кодексі? Глядачі зобов’язані не підходити ближче ніж на двадцять кроків до тих, хто б’ється, аби уникнути спірних ситуацій. Тож це я маю тобі зараз претензії висувати, а не навпаки.

— Ти божевільний…

— А ти повторюєшся, — знизав я плечима. — Бачиш, у кожного з нас свої недоліки. Давай не зациклюватися на них? Тому пропоную припинити демагогію й перейти до конкретики — зайти за тобою о сьомій чи о восьмій?

— Та з чого ти взагалі вирішив, що я з тобою кудись піду?!

— Ну… сюди ж ти прийшла, — нахабно відповів я, обводячи руками простір. — Сама. Вранці. До мене. Тож не бачу причин відмовляти мені в такій дрібниці, як прогулянка. Тим паче, ти й сама хочеш компенсацію за трохи змоклу себе.

— А ти кумедний… — усміхнувшись краєчком рота й піднявши брову, мовила Тамсі, різко змінюючи настрій із бойового на загадковий. — Не знаю, що з тобою сталося за останню добу, але… але це цікаво. Визначено цікаво. Я піду з тобою на прогулянку, але за двох умов!

— Я весь увага. Треба дістати зірку з неба?

— Трьох умов! — миттю відреагувала Тамсі й єхидно всміхнулася. — Ти залишишся в академії — якщо тебе не вишвирнуть після вчорашнього, я дуже здивуюся. Ти купуєш мені нову сукню від Рікардо. Ну і зірка з неба — ти так цікаво про неї сказав.

— Згода! Але раз ти на ходу додала пункт до нашої угоди, то й я зроблю те саме. За кожну виконану умову я хочу невеличкий презент. Я б наполіг на поцілунку…

Дівчина зневажливо фиркнула, схрестивши руки на грудях.

— …Але не буду — презент має бути мені, а не тобі. — У мене вп’явся погляд, повний нерозуміння, люті й зацікавлення. — Тож підемо іншим шляхом. Старим і перевіреним — через їжу.

— М-м-м?

— За кожен виконаний пункт ти пригощатимеш мене чимось смачним, приготовленим власноруч. Не відходитимемо від традицій, де дівчата годують хлопців своєю стряпнею. То як, іде? Чи ваша світлість не вміє готувати?

Тамсі презирливо фиркнула. Її очі так звузилися, що стали схожі на дві тоненькі щілини.

— Поговоримо про це за кілька днів, — туманно відповіла вона, — якщо в тебе вийде лишитися й вижити.