Частина 10

          Коли нарешті настали омріяні канікули, а в кишені вже лежало підтвердження про мій вступ до університету, я відчув, що готовий. Настав час відвідати батьків і знову ступити на землю рідного поселення.

          ​Я вирішив, що поїду лише на кілька днів. Цього було цілком достатньо, щоб побачити рідних, але надто мало, щоб минуле знову встигло затягнути мене у своє болото. Збираючи речі, я мимоволі торкнувся губ, згадуючи той поцілунок із Паєм у кафе. Тепер я знав, що мені є куди повертатися, і це додавало впевненості.

          ​Дорога додому здавалася коротшою, ніж зазвичай. Знайомі краєвиди пролітали за вікном автобуса, але я більше не відчував того задушливого болю, з яким тікав звідси два роки тому. Я їхав туди як гість, як людина, яка нарешті знайшла своє місце в іншому світі.

          Мені зовсім не хотілося залишати місто, яке за ці два роки стало для мене справжнім домом. Але я розумів: батьків потрібно відвідати, адже зараз вони не мали можливості приїхати до мене.

          ​Дорога минула спокійно, без жодних пригод. Рідне поселення зустріло мене знайомими запахами трав і тишею, яку тепер порушував новий звук — виявилося, за час моєї відсутності тут побудували сучасний клуб. Вечеря з батьками була теплою, і я домовився з ними, що загляну туди ненадовго, аби просто розвіятися та подивитися, як змінилося дозвілля моїх земляків.

          ​Коли я переступив поріг клубу, гучна музика й мерехтливе світло на мить засліпили мене. Я повільно просувався крізь натовп, але не одразу впізнавав обличчя — багато хто подорослішав, змінився. Проте мій погляд мимоволі шукав лише одну людину. Коли я переконався, що Тая серед присутніх немає, я нарешті полегшено видихнув. Напруга в плечах трохи спала, і я вперше за вечір зміг просто розслабитися, не очікуючи удару в спину від власного минулого.

          Я примостився біля барної стійки й замовив коктейль, намагаючись розчинитися в гучній музиці. Згодом драйв захопив мене, і я вийшов на танцмайданчик. Після двадцяти хвилин безперервного руху я відчув, що мені потрібно охолонути, і попрямував до вбиральні.

          ​Щойно я вмився і збирався вийти в зал, як чиясь сильна рука різко смикнула мене в темний куток коридору. Не встиг я оговтатися, як ця людина грубо впилася в мої губи. Я відчув себе річчю, яку просто хочуть використати. Огида нахлинула хвилею, і я почав відчайдушно пручатися, але моїх сил було замало, щоб вирватися з цих залізних обіймів.

          ​Мені стало по-справжньому нудно й бридко, коли він спробував поцілувати мене з язиком, наполегливо нав'язуючи свою близькість. На щастя, мені таки вдалося викрутитися і відштовхнути нападника. У тій темряві я не розгледів обличчя, але в пам'ять в’ївся задушливий запах парфумів: солодкувата троянда, перемішана з чимось гострим і холодним.

          ​Повернувшись до бару з калатаючим серцем, я побачив, як крізь натовп до мене впевнено крокує Тай. Я розгубився, не знаючи, куди подітися, а коли він сів поруч, мене наче окропом обдали. Від нього йшов той самий аромат. Той самий запах троянди.

          ​Це був він.

          ​Не в змозі витримати його присутності ні секунди більше, я кулею вилетів із клубу і забіг за будівлю, намагаючись віддихатися в нічній прохолоді.

          ​Минуло кілька днів, і я нарешті повернувся до міста. Щойно побачивши Пая, я відразу кинувся в його обійми, наче шукав захисту від усього світу. Тільки зараз, відчуваючи його тепло та знайомий затишний аромат, я зміг нарешті відпустити той липкий страх і приниження, які залишив по собі Тай у темному коридорі клубу. Пай тримав мене міцно, ніби відчуваючи, що мені потрібно змити з себе ті чужі, небажані дотики.

          ​Він злегка відсторонився, але не випустив моїх рук зі своїх. Його великі карі очі дивилися на мене з такою ніжністю, що в мене перехопило подих.

          — Скай... — Тихо промовив він, заглядаючи мені в саму душу. — Давай будемо зустрічатися? По-справжньому.

          ​— Т-ти... ти не жартуєш? — Мій голос зрадницьки затремтів. Ноги раптом стали ватяними, і тіло почало підкошуватися від надміру емоцій. Я не міг повірити, що після всього болю хтось може пропонувати мені таку чисту й відкриту любов.

​          — Я не жартую, Скаю! — Пай міцніше притиснув мене до себе, і в його голосі почулася залізна впевненість. — Я обіцяв Рейну, що зроблю все, аби ти нарешті став щасливим. І я не збираюся порушувати цю обіцянку.

​          — Я... я згоден, — ледь чутно прошепотів я, ховаючи обличчя на його грудях. Сльози, які я так довго стримував, нарешті ринули градом. Це були сльози полегшення, що змивали весь біль останніх років.

          ​Пай довго й терпляче заспокоював мене, гладячи по волоссю, аж поки мої плечі не перестали здригатися від схлипів. Ми вирішили трохи прогулятися парком, щоб вдихнути свіжого вечірнього повітря. Але мій спокій тривав недовго. Раптом я завмер: назустріч нам, повільною, впевненою ходою, йшов Тай.

          ​Серце миттєво заколотилося десь у самому горлі. Відчуваючи, як земля втікає з-під ніг, я міцніше вчепився в руку коханого. Пай миттєво зреагував на мій переляк — він владно притягнув мене до себе, закриваючи власним плечем.

          ​Тай не збирався проходити повз. Він зупинився прямо перед нами, і я знову відчув той знайомий, задушливий аромат троянди. Його крижаний погляд мигдалеподібних очей ковзнув по мені, а потім зупинився на Паєві.

          ​— Скаю, ти так швидко втік тоді з клубу, що я навіть не встиг тобі нічого пояснити! — Голос Тая звучав самовпевнено, але в ньому відчувалася прихована тривога.

          ​Він зробив крок назустріч, проте Пай миттєво перегородив йому шлях.

          — Не смій підходити до мого хлопця! — Відрізав Пай, різко штовхнувши Тая в груди. — Ти тільки те й робиш, що завдаєш йому болю. Досить! Твій час вичерпано.

          ​Тай на мить розгубився, його ідеальне обличчя здригнулося від несподіваного опору.