Частина 9

          Того вечора я нарешті відповів йому. Мої пальці більше не тремтіли, а серце билося рівно й спокійно.

          ​«Бабусі зараз справді потрібна допомога, тому я залишаюся тут. Можливо, колись я і приїду в наше поселення, але точно не найближчим часом».

          ​Я знав, що він не заспокоїться і продовжить писати, намагаючись повернути все назад, але мені вже не було боляче. Мої нові друзі зробили для мене щось неймовірне — вони змінили моє сприйняття світу і самого себе. Я залишився тим самим Скаєм, мені й надалі подобалися хлопці, але я більше не дозволяв собі закохуватися наосліп. Тепер я знав ціну своєї свободи та справжньої, чесної дружби.

          Минуло два роки. Усе це літо й осінь Тай продовжував писати мені, а я зрідка відповідав — сухо й стримано, наче віддавав старий борг. Тепер я вже навчався у випускному класі. Аби підтримати бабусю і не бути для неї тягарем, я влаштувався підпрацьовувати офіціантом у невеликому затишному кафе в центрі міста.

          ​Робота мені подобалася: аромат кави та постійний рух відволікали від зайвих думок. Аж ось одного дня, протираючи столики на терасі, я завмер. Повз кафе, ніжно тримаючи за руку якогось високого незнайомця, проходила... Джейн.

          ​Вона мала щасливий вигляд, сміялася з якихось його слів і навіть не дивилася в бік вікон. У ту мить у моїй голові наче щось клацнуло. Вона була тут, у місті, і поруч із нею був зовсім не мій колишній найкращий друг.

          ​Я на мить закляк, не знаючи, як діяти. Але раптом Джейн дістала телефон, і до мене долетів її дзвінкий голос:

          — Так, Таю! Любий, я просто вискочила на хвилинку кави купити, скоро буду!

          ​Я приголомшено спостерігав, як вона продовжує йти під руку з тим незнайомцем, без тіні сумління обманюючи мого колишнього друга. У голові не вкладалося: Тай, який колись обрав її, тепер став жертвою власного вибору? Мої роздуми перервав знайомий голос Пая.

          — Гей, Скаю! Усе добре? Ти наче загіпнотизований.

          ​Від несподіванки я здригнувся, ледь не впустивши піднос.

          — Так... просто здалося, що бачив знайоме обличчя, але, мабуть, помилився, — пробурмотів я, намагаючись опанувати себе.

          — Давай допоможу, ти сьогодні сам не свій, — сказав Пай і, не чекаючи відповіді, простягнув руки, щоб забрати в мене піднос.

          ​Його пальці на мить міцно торкнулися моїх. Мене наче струмом ударило — це було так раптово і водночас приємно, що я миттєво відчув, як щоки починають пашіти.

          — Дякую, але... краще присядь, я сам упораюся! — Поспіхом відповів я, уникаючи його проникливого погляду.

          ​Намагаючись вгамувати серцебиття, я швидко повернувся до приміщення. За кілька хвилин я вже виніс піднос із його улюбленим напоєм. Поставивши склянку перед Паєм, я намагався не дивитися йому прямо в очі, хоча відчував на собі його м'який, допитливий погляд.

          ​— Ось, тримай. Якщо знадобиться щось ще — просто поклич мене! — Промовив я, злегка запнувшись на останньому слові.

          — Дякую, Скаю. Обов'язково скористаюся твоїм запрошенням, — відповів він.

          ​Пай ледь помітно нахилив голову набік, і його каштанове пасмо неслухняно впало на чоло. Він весело підмигнув мені, і ці карі, круглі очі на мить блиснули таким щирим теплом, що я відчув, як гаряча хвиля збентеження миттєво заливає моє обличчя. Цей простий жест загнав мене у фарбу так сильно, що я поспішив відвернутися, аби він не помітив моїх палаючих щік.

          ​Я майже вибіг з тераси до приміщення кафе і, не озираючись, попрямував до чоловічої вбиральні. Щоки палали так сильно, що, здавалося, їх можна було торкнутися і обпектися. Мені терміново потрібно було охолонути, тож я підійшов до раковини й увімкнув холодну воду на повну.

          ​Я заплющив очі й підставив обличчя під крижаний струмінь, насолоджуючись миттєвою прохолодою, що змивала збентеження. Вода стікала по шиї, коли я раптом відчув на своїх плечах чиїсь міцні долоні. Хтось різко, але обережно повернув мене до себе. Я не встиг навіть розплющити очей, як відчув, що чиїсь теплі пальці дбайливо прибирають мокрі пасма волосся з мого чола, а наступної миті... м’які, гарячі губи накрили мої.

          ​Це був короткий, але приголомшливий поцілунок, від якого світ навколо вибухнув тисячами іскор. Я судомно вдихнув повітря і нарешті протер очі від залишків води. Переді мною, важко дихаючи і збентежено вдивляючись у моє обличчя своїми великими, карими очима, стояв Пай. Його зазвичай веселе обличчя зараз було серйозним і напруженим, а на щоках проступав ледь помітний рум’янець. У ту мить я просто застиг, не в силах промовити жодного слова від сильного здивування.

          — Ти такий милий, коли розгублений, — тихо промовив Пай, не даючи мені жодного шансу на відступ.

          ​Я опинився у справжній пастці між холодною раковиною та теплим тілом друга. Пай сперся руками на край умивальника за моєю спиною, утворюючи навколо мене невидимий, але міцний ланцюг. Його карі очі зараз були зовсім близько, і я відчував його нерівне дихання на своєму обличчі.

          ​— Паю... — Прошепотів я, намагаючись знайти хоч якісь слова, але голос зрадницьки тремтів.

          — Я знаю, що ти, мабуть, не захочеш бути зі мною... — Почав він, і в його голосі почулися нотки сумніву та прихованого болю. Він відвів погляд, наче вже готувався до моєї відмови.

          ​Але я не дав йому договорити. Подавшись уперед, я накрив його губи швидким, майже невагомим поцілунком. Цей короткий жест змусив Пая миттєво замовкнути й буквально втратити дар мови. Його руки на раковині напружилися, а в погляді, який він знову спрямував на мене, здивування змішалося з неймовірним полегшенням.