Роки відчаю
Омана
Є мить де нічого не зробиш в житті.
Лиш відчай із болем руйнують світ мрій...
Здається не буде вже мрій і кохання,
Здається не буде надії більш, віри.
Лиш вітер холодний веде в забуття
І грім обриває той проблиск надії.
Веди мене доле у світле буття!
Не бачу я вихід з цієї недолі,
Лиш промені сонця мене звеселять,
Заквітнуть з тобою всі мрії, надії.
Обмана обличчя веде в далечінь.
Куди вже іти сама я не знаю.
Здається, ось щастя! Я на порозі змін.
Запахне ласкаво веселе зітхання.
А може вихід лиш зле насміхання?
І зову у помислах. Я на розколі доріг...
Ти знаєш, я вже не боюся грому,
Я вже не боюсь блискавиць.
Не вірила раніше я в долю,
Не вірила у чистий плин думок.
Не вірила ніколи й завагалась нині,
Тебе побачивши...
А чи не в сні довірилась тобі,
Щоб більше не блукати
В розпачі й печалі.
В пустелі серед грому й блискавиць?
Твоє обличчя ніби промінь сонця.
Та чи не оманою ти був у сні?..
І знову грім і гіркоти зітхання.
Невже не виглянеш із сірих хмар?
Стою на пагорбі самотня, одинока,
Поглинена печаллю серед блискавиць.
Зробити, може, крок до променів надії?
А раптом це омана блискавиць?
Не хочеться більш падати із неба.
Не хочеться відчути знову біль.
Відредаговано: 01.06.2020
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
