Роки відчаю
Повертайся живим
“Учора проснувся я ледве в ночі -
Повз мене ракета летіла.
Проснутись — проснувсь,
Ну а встати не зміг -
Нога он на дверях висіла.
Довкола тепло розлилося криваве...
І пам'ять від мене тихенько втікла...
Можливо це ніч настала?..
Зірочки в небі сяють,
Метелики вільно літають.
Лиш холод звідкілясь взявсь
І тіло скувало цепами.
Не чути вже шуму гармат -
Війна закінчилася може???
Ох, скоріш би вернутись у дім
І ненці сказати, що я переміг.
А нічка ця довга якась, незвичайна.
Коли ж це вже сонце засяє?
А як там моя матуся?
Сорочку мені вишиє?
О, диво сталось якесь.
Напевно, це сниться мені:
Стоїть край могили ненька,
А надпис на ній то мій.
Та марево все це, здурів я!!!
Не може таке бувать!!!
Тебе пригортаю, мамо!!!
Чому не бачиш мене?!
Де твоє миле личко
І чорна коса у пояс?”
Стоїть край дороги бабця
І коси сиві звиса.
Стоїть тут вона й гадає,
Що сина душа тут дріма.
А він біля неї, голубить,
Слова ніжні промовля.
Вона ж нічого не бачить,
Бо очі стікли в могилу.
Сурдечко ще б'ється в потузі,
Та з часом уже вмира.
Не було сина два роки
На третій вже й мати з ним.
Подумай кого погубиш,
Якщо не вернешся живим.
Відредаговано: 01.06.2020
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
