Розділ 13. Синій лепрекон, диско-гном і коктейль «Потяг на Псел»

Квартира №66 за три години перетворилася на щось середнє між нічним клубом у Лас-Вегасі та складом конфіскованого майна.

Бруні та Патрик, відчувши смак свободи та халявного лікеру, взялися за організацію простору з ентузіазмом демонів-декораторів. Кухонний стіл, той самий, на якому зазвичай різали ковбасу та плани по захопленню світу, був урочисто винесений у центр зали. 

— Це не просто стіл, це вівтар Бірпонгу! — проголосив Бруні, розставляючи червоні стаканчики у формі серця (вийшов, правда, ромб, але після першої чарки ніхто не помітив).

Міраель, закатавши рукави своєї ельфійської сукні, змішувала коктейлі. 

— Це авторський сет «Потяг на Псел», — пояснювала вона, вливаючи в одну ємність синій лікер, горілку «від Боріса» і сік із магічної герані. — Ефект такий: спочатку ти бачиш зірки, потім — розклад електричок, а вранці прокидаєшся з думкою, що ти — верба.

Лола ввімкнула стрім у TikTok. 

— Привіт, грішники! — вигукнула вона в камеру, поки на задньому плані Бруні намагався перестрибнути через Патрика. — Сьогодні ми гуляємо так, ніби завтра Пекло замерзне, а Ковпака стане столицею світу!

У цей момент почалося справжнє мистецтво. 

— Патрику, ти занадто зелений, це мейнстрім! — закричав Бруні, хапаючи балончик із синьою неоновою фарбою. Через п’ять хвилин лепрекон став схожий на розлюченого Смурфика. Він світився в темряві так яскраво, що Шпунтик і Гвинтик прийняли його за божество і почали приносити йому крихти пиріжка.

Але помста не забарилася. Патрик у відповідь схопив банку з клеєм та пакет золотистих блискіток, які Міраель тримала для «еко-декору». 

— Бруні, ти тепер не гном, ти — диско-куля! — проорав Патрик, висипаючи весь пакет на лисину Бруні. 

Тепер Бруні сяяв при кожному русі. Коли він крутився, від нього відлітали іскри, наче від болгарки, а леопардова шуба в блискітках робила його схожим на дуже багатого і дуже п’яного сутенера з казки.

Грала музика — дика суміш J-Pop, ірландського фолку та Вєрки Сердючки. 

— Стрибай! — кричала Лола, поки синій Патрик і блискучий Бруні влаштували слем посеред кімнати. 

Вони кидали кульки в стаканчики, але замість того, щоб пити, вони вигадували нові правила: «Хто не влучив — той іде до сусіда Леоніда і вибачається за 2024 рік».

Лола сміялася, знімала це все на відео, розфарбовувала стіни неоновими написами «ПЕКЛО — ЦЕ ТУТ», але в глибині душі в неї шкребло. Вона відчувала, як її роги під волоссям стали зовсім крихітними, як прищі. Сила спокуси, яка раніше пульсувала в венах, тепер відчувалася як слабкий струм від батарейки. Вона дивилася на цей балаган і розуміла: це фінал. Або Азазель Аркадійович депортує її в Конотоп, або вона просто стане звичайною дівчиною з сумним хвостом, що не ворушиться.

Під ранок, коли музика стала тихішою, а неонова фарба на Патрикові почала злегка підсихати, всі розвалилися на підлозі серед розсипаних блискіток і порожніх стаканчиків. Квартира виглядала так, ніби в ній вибухнула фабрика радості.

Лола сиділа біля вікна, дивлячись на перші промені сонця над гаражами. Патрик, який тепер нагадував синій пам'ятник самому собі, підповз до неї, хитаючись. Його очі світилися дивною тверезістю, яка буває тільки в лепреконів після десятої порції «Потягу».

— Лоло… — прохрипів він, дивлячись на неї знизу вгору. — Ми ж не дурні. Ми бачимо… Твої роги… вони того… пішли у відпустку. І Азазель завтра прийде з кайданками.

Лола мовчки кивнула, витираючи сльозу, яка змішалася з блискітками на її щоці.

— Слухай сюди, — Патрик взяв її за руку своїми синіми пальцями. — У мене є ідея. Я — лепрекон. У мені магії — як гуталіну на складі. Візьми мою енергію. Прямо зараз. Висмокчи її всю, до останньої краплі конюшини. Тобі вистачить, щоб відновити роги, дати дяді по морді і залишитися тут. Мені не шкода, Лоло. Я відлежуся у мами на борщах. Тільки не їдь… не кидай нас із цим блискучим ідіотом.

Бруні, почувши це, теж підняв голову, виблискуючи лисиною в променях світанку. 

— Патрик правий, — серйозно сказав гном. — Бери все. Ми ж банда. Сумська магічна банда.

Лола подивилася на синього друга, на блискучого Бруні, на Міраель, яка заснула в обіймах фікуса. Перед нею лежав шанс повернути свою суть. Шанс залишитися сукубою, сильною і вічною.

Вона відкрила рот, щоб відповісти…