Розділ 7. Боріс, складська магія та синя ізолента долі

Життя в двушці на Ковпака перетворилося на режим «очікування дива». Диво прийшло у формі Боріса О’Спирта. Це був клурікон, який виглядав як лепрекон, що пройшов крізь шредер, а потім його склеїли за допомогою пивної піни. На ньому був засмальцьований жилет з логотипом «Гуртівня Алкоголю №1», а в зубах — люлька, з якої йшов дим із запахом дешевого портвейну.

Боріс завалився у квартиру, штовхаючи перед собою візок з «АТБ», вщент забитий пляшками без етикеток, з відбитими горлечками та дивним осадом кольору морської хвилі.

— Шалом, родичі! — прохрипів Боріс, витираючи ніс рукавом. — Приніс «гуманітарку» зі складу. Там ревізія була, то я списав усе, що не приколочене. Тут у нас: віскі «Сльоза податківця», лікер «Поцілунок сирени» (з терміном придатності до 1996 року) і коньяк, який ми на складі використовуємо як антисептик для печінки.

За п’ять хвилин на кухні почався бенкет на весь магічний світ. Лола, вирішивши, що дієта на каві — це для слабаків, налила собі «Поцілунок сирени» у фужер для шампанського. Едік-Ерос пив щось рожеве і шипуче, від чого його крила почали світитися неоново-зеленим. Патрик, як справжній патріот, вчепився в пляшку «Сльози податківця», а Бруні, який якраз під’їхав на своїй «дев’ятці», намагався вирахувати ринкову вартість порожньої тари.

— А знаєте, — гикнув Едік, намагаючись поцілити стрілою в муху на стелі, — кохання — це як цей коньяк. Спочатку пече, потім крутить голову, а на ранок хочеться померти або змінити прописку. 

— Едіку, завали крила, — відмахнулася Лола, чий хвіст від алкоголю почав плести макраме навколо ніжки стільця. — Боріс, а що там на складі? Вакансії є?

Бруні миттєво зробив стійку, як ховрах на золото. 

— Склад?! Експедитори?! Борю, друже мій аеродинамічний! — гном схопив клурікона за жилетку. — У мене ж «дев’ятка» малинова! Вона створена для контрабанди... ой, тобто для оперативної доставки щастя населенню! Я можу возити по два ящики в багажнику і ще три — замість пасажира. Візьми мене! Я буду працювати за відсоток від битого скла!

Боріс, який на той момент уже вмовив половину візка, вирішив показати «майстер-клас» складського жонглювання. 

— Дивіться, салагоси! Це називається «інвентаризація в польоті»!

Він схопив три пляшки самогону «Дядя Вася Exclusive» і почав підкидати їх у повітря. Пляшки літали навколо люстри, Гвинтик і Шпунтик намагалися їх зловити, думаючи, що це великі скляні миші.

— Опа! Опа! — кричав Боріс. 

— Впаде! — верещав Едік, ховаючись під стіл.

І таки впало. Одна пляшка, з етикеткою «Пекельний первак», вислизнула з рук Боріса і з гуркотом розбилася об підлогу. Осколок, як самонавідна ракета, чиркнув Боріса по волохатій нозі. Клурікон завив так, що Леонід знизу від переляку здув ноту «ля» на три октави вище.

— Ой, лихо! Кров! Магічна депресія! — заголосив Боріс, падаючи на руки Патрику. 

— Спокійно! Я — лікар! — вигукнув Патрик, який від алкоголю відчув себе мінімум хірургом-травматологом. — Лоло, давай аптечку! Бруні, давай інструменти!

Аптечки не було. Була тільки брудна пеленка, яку Лола використовувала, щоб витирати пил з рогів, і котушка синьої ізоленти, яку Бруні завжди носив у кишені «на випадок, якщо відпаде глушник».

Патрик з серйозним виглядом (наскільки це можливо для лепрекона з червоним носом) приклав пеленку до ноги Боріса. 

— Тримай міцно, козаче! Зараз ми тебе зафіксуємо за сумськими стандартами.

Він почав обмотувати ногу Боріса синьою ізолентою. Він мотав так завзято, що через хвилину нога клурікона нагадувала високотехнологічний протез з кіберпанку. 

— О! — захоплено вигукнув Бруні. — Тепер вона не тільки не болить, а й витримує пряме попадання зенітки! Синя ізолента — це артефакт вищого рівня. Я її за 50 гривень Бруні-койнів тобі в оренду здав, до речі.

Боріс встав, похитуючись на ізольованій нозі. 

— Жити буду! — проголосив він. — Бруні, завтра о восьмій біля воріт складу. Твоя «дев’ятка» пройде посвяту через калюжу з мазутом. Будемо возити «списане» прямо в маси!

Лола дивилася на закривавлену підлогу, на синю ногу Боріса і на Едіка, який намагався зробити селфі з розбитою пляшкою. 

— Господи, — прошепотіла вона, допиваючи лікер. — Пекло було просто дитячим садочком. Суми — ось де справжній хардкор.

Раптом у двері постукав дядя Вася. 

— Слиш… малі… у вас там… ік… синя ізолента є? Бо в мене душа розклеюється. 

Лола просто мовчки простягнула йому порожню пляшку від «Сльози податківця». Вася понюхав її, просвітлів обличчям і пішов у ніч, бурмочучи щось про «магічну децентралізацію».