Розділ 6. Кібер-гремліни, карпатська «Японія» та невдалий приворот

Квартира №66 почала нагадувати штаб-квартиру ООН, тільки замість дипломатів були істоти, яких соромно показати навіть психіатру. Едік-Ерос, гордий собою, заявив, що до них на «крафтові пельмені» заскочать його старі друзі.

— Це еліта, Лоло! — вигукнув Едік, поправляючи общипане крило. — Вони працюють у Службі Безпеки «Адо-Банку». Гроші, зв’язки, доступ до всіх грішних транзакцій світу!

У двері постукали ритмічним кодом. Зайшли два Гремліни. Обидва в ідентичних худі «CyberSecurity», з червоними від моніторів очима та маленькими блютуз-гарнітурами у гострих вухах. Одного звали Байт, другого — Збій. Байт був холостяком і постійно намагався просканувати Лолу через камеру смартфона, а Збій привів із собою свою «музу».

Дівчина на ім'я Анжела (хоча вона наполягала на імені Сакура-Тян) виглядала так, ніби вона щойно пограбувала магазин для косплею на ринку в Сумах. На ній було кімоно з леопардовим принтом, штучні вушка на обручі та дев’ять хвостів, зроблених з розпушених вовняних ниток.

— Конічува, нещасні смертні! — заявила Анжела, стаючи в позу аніме-героїні. — Я — дев’ятихвоста Кіцуне, донька Аматерасу і солістка гурту «Токійський Дрифт». Мій рок-н-рол спалює душі, а мій батько-бог карає кожного, хто не поставить лайк моєму посту в Instagram.

Лола повільно поставила чашку з кавою. Вона примружилася і відчула запах... ні, не квітучої сакури, а карпатської смереки та домашньої бринзи. 

— Кіцуне, кажеш? — прошипіла Лола. — А чого від тебе несе Босуркою за три версти? Ти ж звичайна перевертень-самозванка, яка замість Токіо гастролювала максимум по селах під Мукачево!

Анжела-Сакура на секунду зблідла, її ниткові хвости нервово сіпнулися, але вона швидко оговталася: 

— Це маскування! Для конспірації!

Поки Збій і Сакура сперечалися про те, чи справжні в неї вуха, Лола вирішила, що їй терміново треба підняти самооцінку. Вона подивилася на Байта. Гремлін сидів у кутку, швидко клацав по планшету і мав такий вигляд, ніби в нього всередині замість душі — процесор Intel Core i9.

— Чуєш, хакер... — Лола підійшла до нього, виставивши хвіст і ввімкнувши режим «Пекельна спокуса» на максимум. Вона нахилилася так низько, що її роги мало не пробили його планшет. — Може, залишиш свою кібербезпеку і перевіриш мій фаєрвол? Обіцяю, антивірус тобі не допоможе.

Байт повільно відірвав погляд від екрана. Він подивився на Лолу крізь товсті лінзи окулярів. 

— Ваші вхідні дані вражаючі, — проскрипів гремлін. — Об’єм пам’яті в районі стегон перевищує стандарти. Сигнал від хвоста стабільний. Я можу провести дефрагментацію вашої уваги сьогодні о 22:00 за Гринвічем…

Лола вже приготувалася переможним жестом відкинути волосся, як раптом Байт додав: — Але майте на увазі, що під час сеансу я буду оновлювати бази даних банку, тому можливі підвисання і мимовільні вигуки «Помилка 404». І ще, у мене алергія на леопардові принти, вона викликає у мене сильне чхання з викидом іскор, що може спалити вашу квартиру.

Лола застигла. Вона уявила ніч з істотою, яка під час сексу буде питати пароль від Wi-Fi і чхати вогнем на її улюблений халат. 

— Знаєш що, Байт... — Лола різко випрямилася, згортаючи хвіст у вузол. — Передумала. Твій «софт» занадто застарілий для моєї «залізяки». Йди краще зламай пенсійний фонд, це принесе тобі більше задоволення.

Едік-Ерос у цей момент намагався пояснити Сакурі-Босурці, що стріляти в неї не буде, бо в нього «ліміт на міфічних диваків сьогодні вичерпано». Патрик з балкона кричав, що японське пиво — це сеча єдинорога, і вимагав ірландського елю.

— Ну що, — зітхнула Лола, сідаючи поряд з Босуркою, яка вже зняла ниткові хвости і тепер жадібно їла ковбасу Бруні. — Нелегко бути богинею в Сумах, га? 

— Ой, не кажи, — зітхнула Анжела. — У Японії хоч суші дають, а тут — тільки СБ-шники з алергією на гламур.

Вечір закінчився тим, що Гремліни зламали лічильник Леоніда-музиканта, щоб той крутився назад, Босурка заспівала «Червону руту» в стилі J-Pop, а Лола остаточно зрозуміла: краще бути самотньою сукубою, ніж дівчиною програміста з Пекла.