Розділ 5. Магічна Nokia, мамина корзинка та ірландський сором

У квартирі №66 запав відносний спокій. Бруні, підрахувавши, що оренда кутка біля Шпунтика коштує дорожче, ніж бензин для «девятки», поїхав жити до мами на Баси (там, за чутками, у гномів був цілий підземний бункер з виходом у «АТБ»). Беатріс теж звалила у свою гламурну новобудову в центрі, залишивши після себе запах парфумів «Chanel №5» та три розбиті серця в під’їзді.

Лола сиділа на кухні, намагаючись відчистити леопардовий халат від блискіток Беа, а Едік-Ерос меланхолійно колупав стрілою в зубах. Патрик же сидів на своїй коробці з-під телевізора і виглядав так, ніби його щойно переїхав кур’єр-кентавр.

Раптом з кишені лепрекона пролунав звук. Це була не просто мелодія, це був восьмибітний гімн ірландських боліт, від якого у Лоли засіпалося ліве око. Патрик витягнув магічну Nokia 3310. Телефон вібрував так, що по столу пішли тріщини.

— О ні… — прошепотів Патрик, бліднучи до кольору несвіжого кефіру. — Тільки не вона. Тільки не в обід.

Він натиснув кнопку, і з динаміка вилетів голос, такий гучний і пронизливий, що Шпунтик і Гвинтик миттєво здетонували під диван.

— ПАТРИКУ-ЙОСИПЕ О’ГУРА! — заверещала трубка. — Ти чому не вдома?! Я приготувала рагу з конюшини і помила твої парадні шкарпетки з люрексом! Ти де вештаєшся, синочку мій ненаглядний, корзиночка ти моя руденька?!

— Мам… я на діловій зустрічі… — пролепетав Патрик, намагаючись сховатися за власною кепкою. — У мене тут стартап… магічна нерухомість на Ковпака…

— Який стартап, алкашу ти недороблений?! — голос мами став на октаву вище. — Ти ж знову в якійсь притони заліз! Славік-ріелтор казав, що ти живеш у сукуби! У СУКУБИ, Патрику! Ти знаєш, що вони роблять з такими наївними хлопчиками?! Вони ж тебе поганому навчать! Ти почнеш фарбувати вії, носити латекс і забудеш, як правильно закопувати золото в горщик! Гроші віддай, чуєш?! Все золото мені на картку перекинь, бо ти ж його проп’єш з першим зустрічним водяником у Пслі! Повертайся до мами, я тобі вже і ванну з подорожника набрала!

Лола, яка все це чула, повільно підняла брову. 

— Патрику, вона що, справді сказала «латекс»? — прошепотіла вона. — Тобі до нього ще рости і рости.

Патрик вимкнув телефон, витер піт з лоба і побачив, як Едік-Ерос катається по підлозі від реготу, розмахуючи крилами.

— «Синочка-корзиночка»! — задихався Едік. — Ой, не можу! Патрику, я знав, що ти невдаха, але щоб тобі мама дзвонила по Nokia і питала за шкарпетки з люрексом… Це ж просто епічний провал! Ти — лепрекон, ти маєш бути хитрим, підступним, мати армію кобольдів! А ти — мамина радість у зеленому піджачку!

— Завали хліборізку, Купідоне общипаний! — огризнувся Патрик. — Мама просто… вона турбується! У неї гіпертонія і три горщики золота на антресолях, я маю бути ввічливим!

— Ага, «турбується», — витираючи сльози, продовжував Едік. — Вона боїться, що Лола тебе навчить… чому вона там мала тебе навчити? Манікюру? Чи як правильно пити коньяк і не падати з балкона? Лоло, навчи його чомусь поганому, благаю! Нехай у мами хоча б привід буде для істерики!

Лола зітхнула і подивилася на Патрика, який знову намагався ввімкнути Nokia, щоб перевірити, чи не прислала мама «поцілунок» у СМС. 

— Знаєш, Патрику, — сказала Лола, — твоя мама права в одному. Жити зі мною — це справді погана ідея. Але не тому, що я сукуб. А тому, що я тепер не заспокоюсь, поки не побачу твої шкарпетки з люрексом.

Едік знову заіржав, а Патрик мовчки пішов на балкон у свою коробку, бурмочучи щось про «ірландську прокляття» і про те, що Nokia — це єдине, що залишиться після кінця світу, крім тарганів і маминого контролю.