Розділ 3. Малинова «девятка», гном-олігарх та крильця з вогником

Життя в двушці на Ковпака почало нагадувати передачу «Світ тварин», де хижаки (Лола) намагаються не з’їсти травоїдних (Едіка та Патріка) просто тому, що ті вміють мити посуд.

Раптом під вікнами пролунав звук, наче відро з болтами впало в бетономішалку. Це під’їхав Бруні. Його машина — старезна «дев’ятка» кольору «стигла малина», яка трималася на добрій волі та синій ізоляційній стрічці — випустила хмару чорного диму прямо в обличчя бабці Степанівні.

Бруні вистрибнув з салону. Це був ідеальний шар: кругленький, лисий, з черевцем, яке гордо випирало з-під футболки з написом «I love Cash».

— Патрику! — загорлав Бруні, завалюючись у квартиру №66. — Я тут нову схему придумав! Будемо продавати повітря з під’їздів Ковпака як «аромат автентичного депресиву». Гроші попливуть рікою!

Він зупинився як укопаний, побачивши Лолу. Його очі-гудзики розширилися. Бруні завжди мав слабкість до високих ельфійок, а сукуб у леопардовому халаті з рогами здався йому «моделлю з апгрейдом».

— Ого… — Бруні витер лисину. — Патрику, ти не казав, що в тебе в сусідках така… архітектурна форма. Дівчино, а вашій мамі зять з власною машиною і запасом мідного дроту не потрібен?

— Бруні, стули пельку, — відрізала Лола, розглядаючи його як дефектний експонат. — Краще замов нам жерти. Я така голодна, що зараз почну кусати Едіка за крила.

— Замовити?! — Бруні аж підскочив. — Це ж витрати! Але… заради такої дами я знайду купон на знижку, який вкрав у голуба біля «Сільпо».

Через півгодини у двері постукав кур’єр, який після вигляду Бруні та котів-чортів вирішив змінити професію на монаха). На столі з’явилися гострі крильця «Пекельний вибух» та відро пива.

— За бізнес! — вигукнув Бруні, вгризаючись у крильце. Через секунду його лисина почервоніла, а з вух пішов легкий димок. — Ух! Оце вогонь! Прямо як мої податкові звіти за минулий рік!

Едік-Ерос спробував шматочок і миттєво почав махати крилами так швидко, що в кухні почався торнадо, який здув Шпунтика в раковину. 

— Це не крильця, це зброя масового ураження! — пропищав Едік, запиваючи вогонь пивом прямо з відра.

Лола ж їла крильця з таким виглядом, ніби це легкий десерт. 

— Слабенько, — кинула вона. — В Пеклі ми такими крильцями немовлят годуємо для апетиту. Бруні, а чого ти такий жадібний до грошей? Тобі на що, на нову машину?

— Машина — це святе! — Бруні любовно подивився у вікно на свою малинову розвалюху. — Але гроші — це як висока ельфійка: їх ніколи не буває забагато, і вони завжди зникають у невідомому напрямку. До речі, Лоло, а у вас немає подруги-ельфійки? Ну, знаєте, щоб ноги від вух і щоб не питала, звідки в мене в багажнику тонна алюмінію?

— Є в мене знайома ельфійка Еля, — усміхнулася Лола, згадуючи свою подругу-стилістку. — Але вона тебе з’їсть на сніданок і не подавиться. Ти для неї занадто… обтічний.

— Обтічний — це значить аеродинамічний! — гордо заявив Бруні, допиваючи пиво. — Патрику, пиши план: завтра йдемо до музиканта Леоніда. Скажемо, що його тромбон випромінює магічні хвилі, за які треба платити податок мені в кишеню.

Патрик, який вже заснув обличчям у соусі тартар, лише щось нерозбірливо мукнув про «лепреконську честь».

Лола дивилася на цю компанію — на общипаного бога кохання, сплячого алкоголіка-лепрекона і круглого гнома, який вже намагався вирахувати, скільки коштує її рога в ломбарді — і зрозуміла: її життя на Ковпака офіційно стало цікавішим за будь-яку пекельну оргію.

— Ладно, олігархи сумські, — зітхнула Лола. — Бруні, лишайся. Розстелиш собі на малиновій «девятці» або в коридорі біля Шпунтика. Тільки якщо зранку в мене зникне хоч одна сережка — я зроблю з тебе футбольний м’яч.

— Домовилися! — радісно кивнув Бруні, вже приміряючись, як би вигідно перепродати залишки гострих крилець сусіду Васі під виглядом «елітної закуски».