Розділ 1. Пекельні клінінг-менеджери та неочікуваний «бонус»

Лола сиділа посеред вітальні на коробці з-під телевізора і з тугою розглядала свої ідеальні нігті. Один зламався, поки вона намагалася віддерти присохлу жуйку від паркету. 

— Це приниження! — гаркнула вона в порожнечу. — Я — сукуб вищого рангу, а не попелюшка з Сумського району! Мені потрібна прислуга. Негайно!

Вона встала, накреслила на лінолеумі помадою «Christian Dior» (відтінок «Кров грішника») криве коло і тричі тупнула копитом. Повітря завібрирувало, запахла паленою гумою та дешевим освіжувачем повітря «Морський бриз». З тріщини в підлозі вискочили два Чорти.

Один був довгий і худий, як макаронина, з одним рогом, що звисав набік. Другий — кругленький, косоокий і постійно жував свій хвіст від нервів.

— Викликали, господине? — пропищав Худий. — Ми з відділу «Чистка котлів та анонімне хамство». Чим можемо…

— Стуліть пельки! — перебила Лола. — Ви тепер — мої помічники по господарству. Але в такому вигляді ви мені на Ковпака весь конспіраж зіпсуєте. Дядя Вася і так на межі білої гарячки, не треба його добивати.

Вона клацнула пальцями. Чорти зникли в хмарі рожевого диму, а через секунду на килимі сиділи два абсолютно чорні коти. Худий став витонченим сфінксом (тільки з шерстю), а Товстий — кулькою чорного пуху з жовтими очима.

— Значить так, — Лола тицьнула в них пальцем. — Ти, Худий, будеш Шпунтик. Ти відповідаєш за логістику пилу та миття посуду язиком. А ти, Круглий — Гвинтик. Твоя робота — бути милим, коли приходить перевірка лічильників, і красти сосиски у сусіда Леоніда, якщо він знову заграє на тромбоні.

— Мяу… — приречено сказав Гвинтик, намагаючись звикнути до чотирьох лап.

Тільки Лола зібралася дати їм першу вказівку (попрати її леопардову шубу), як у двері знову подзвонили. Але не коротко, а так, наче хтось заснув на кнопці дзвінка. На порозі стояв персонаж, якого Лола точно не очікувала побачити в Сумах 2-го січня.

Це був Ерос. Але не той красень з листівок, а «бюджетна версія». Маленький, пухкий чоловічок у сімейних трусах у сердечко, поверх яких був накинутий старий пуховик. За спиною в нього стирчали два общипані крила, що нагадували крильця курки-гриль з «Еко-маркету». В руках він тримав лук, зроблений з вішалки, і одну-єдину стрілу з присоскою.

— Лолочко, пусти перезимувати! — заскиглив Ерос. — Мене з Олімпу поперли за «профнепридатність». Кажуть, я стріли плутаю! Останній раз замість «вічного кохання» влупив «непереборне бажання купити гараж». Тепер у мене депресія, обмороження крил і судимість за порушення повітряного простору над Басами.

— Еросе? — Лола вигнула брову. — Ти серйозно? Ти ж бог кохання! — Який там бог… — Ерос шмигнув носом. — Я тепер просто Едік. Буду тобі допомагати! Я вмію… ну… я можу робити так, щоб твої сусіди не билися за парковку, а цілувалися! Це ж економія нервів!

Лола подивилася на котів-чортів, які вже почали битися за залишки сметани, на общипаного Едіка-Ероса і на свої двері №66. 

— Заходь, Купідон недороблений, — зітхнула вона. — Але якщо ти пустиш стрілу в дядю Васю і він закохається в мій хвіст — я з твоїх крил зроблю подушку!

Так у двушці на Ковпака з’явився перший мешканець. Лола ще не знала, що Едік вже потайки придивився собі ціль — музиканта Леоніда. Бо хто ж, як не бог кохання, допоможе творчій душі знайти музу…