Родинні справи

Розділ 6. Родинні справи

Ігор повертався із Ленінграду на декілька днів щоб справити весілля та забрати дружину із собою. Справ було безліч і все мусив встигнути за декілька днів. Він ще не знав добре ні Люби ні її сімʹї але дуже хвилювався бо це був надважливий крок у житті. Спочатку мусив знайти для себе костюм весільний, бо в Ленінграді не знайшов для цього часу. Тому поїхав у місто щоб придбати. Була пʹятниця і сьогодні повинн бул відбутись вінкоплетення і викуп віночка для нареченої, фати і сорочки для жениха. Час вже був пізній, а Ігор ще шукав по місту необхідні йому речі. В нього тряслись руки від переживання. Він бігав по магазинах і не знав що подумають про нього батьки нареченої, адже по планах він не встигає і точно запізниться. Переживав щоб Люба не передумала виходити за нього.

У домі ж нареченої був страшенний гармидер. Весілля робили вдома. На городі розмістили величезний шалаш з столами та лавками, порозставляли по кутах обігрівачі електричні, оскільки була люта зима, січень місяць надворі і мороз тиснув дуже сильний. Крім того запрошені були дві господині що керували процесом приготування їжі. Родичі бігали з великими каструлями, вдома був хаос і не можна було нічого знайти. Тут в одній кімнаті печуть останні пляцки, тут готують салати, а там в коморі розбирають друге порося. Надворі чоловіки прикривають шалаш ялинками, щоб було тепліше, а інші відкидають сніг щоб мати місце для танців, якщо не замете. Ось і коровай привезли. Великий триповерховий, з квіточками весь ароматний та за глазурований. А по колу прикрашений міртом, такою травою, яку переважно брали на віночок під фату та прикрашали ікони і короваї.

Для своєї дитини Іван не шкодував нічого. Сину Петру весілля не робили, то ж для доньки зробив гучну забаву на 300 осіб. Було все село і вся родина аж до пʹятого покоління. Іван також дуже переживав, бо знайомий особисто із нареченим Ігорем не був, а отже не знав що він за людина і через те різні думки влізали йому у голову. По чутках від людей він знав хто були його батьки і розумів – партія для доньки не дуже вигідна. Але Люба переконувала батька що Ігор доброї вдачі і її не образить. А те що кажуть ніби любить випити, то хто ж не любить? Молодий все-ж. Але зате прапорщик у армії. Може колись дослужиться до вищого рангу. І батько зможе гордитись зятем.

Ігорю все-ж вдалось приїхати майже вчасно. Його разом із дружбами та деякими родичами запросили в хату де сиділа наречена, дівчата що плели вінок та дружки і також близькі родичі, що мають підвішений язик, щоб найбільше вторгувати. Всі привітались між собою і сіли за стіл. Тоді дівчата почали плести віночок і робили це обовʹязково мовчки, по традиції, щоб сімейне життя було тихим та спокійним. Парубки які були присутні почали жартувати і розговорювати вінкоплетучих дівчат, але ті язик тримали міцно за зубами. Потім перейшли до моменту торгу за фату та сорочку нареченого. Вклались за сорочку у дві бутилки горілки і за фату наречена віддала цукерки. На часі вже готовий віночок теж ставили на торг. І його віддали за ще дві пляшки горілки та цукерки. Потім на стіл поставили їжу і разом випивали ту вторговану горілку. Ігор з переживання випив два стакани одразу і так захмелів що не міг вийти з хати коли вже час було їхати додому. Вечір завершився. Ігоря майже виводили з дому. А на порозі якраз стояв Іван побачивши цю картину він у серці затаїв якусь антипатію до Ігоря, хоч його зовсім не знав. Не дарма кажуть що перше враження дуже важливе.

Наступного дня зранку наречений приїхав на цивільний шлюб. Розписували у сільській раді. Все було урочисто та святково. Молоді погодились на шлюб підписали папір та отримали свідоцтво про шлюб. Потім випили шампанського і попрямували додому на забаву де уже на все село розривались гучні звуки музик. Прийшло гостей навіть більше ніж очікували. Молодим бажали щастя, кохання та багато діток. Застілля після чого полька з гудзом розвеселили гостей. Всі незважаючи на морози танцювали і зовсім не хотіли втекти на піч погрітись.

У неділю зрання молодята брали шлюб у церкві. Робили це вдосвіта бо тодішня влада гостро критикувала усякі походи в церкву, тим більше що Ігор був військовим, а значить ревно служив вітчизні і виконував усі накази в тому числі і релігійного плану. Влада наголошувала що Бог не може всього дати людині, якщо вона сама не заробить. І взагалі що Бога немає. Але віруючі люди завжди знаходили і час і місце щоб помолитись. А взяти шлюб у церкві, під благословенням – це було дійсно святе діло. Найбільше всіх вразило те що під час поклону батькам, як це переважно буває і тепер. Перед шлюбом молодята кланяються батькам і просять благословення. То коли молоді кланялись, Люба попросила зачекати і вийшла з кімнати та довго не поверталась. А вернулась вся в сльозах і з портретом мами Надії у руках. Вона поклонилась матері а потім своїм живим батькам. Люба дуже любила свою матір Надію, хоч зовсім її не памʹятала, але кожну деталь з розповідей про маму занотовувала у памʹяті і уявляла собі її живою. Це був сумний момент весілля. Але потім всі повернулись додому і трохи відпочивши знову пішли святкувати. Після шлюбу знову забава до ранку.

В понеділок усі гості під вечір знову зійшлись до хати Івана щоб подарувати подарунки молодим. Наречених висаджували вище за усіх на крісла і по черзі гості підходили і дарували хто що приготував. Хто чайні сервізи, хто покривала чи перини, хто горілку та цукерки. Гроші дарували дуже рідко і це навіть не було добрим знаком дарувати гроші. Іван же своїм дітям подарував зберегательную книжку, де лежали його заощадження. Бо всі кошти які у нього були він віддав на приготування весілля і прийшлось подарувати книжку з грошима.