Родина Чорних

Розділ І. Родина Чорних

У небідного селянина з села Новосілки, який звався Роман Чорний було десятеро синів та одна дочка. Він був досить таки заможною та шанованою  людиною у селі. А слава про його господарство ходила по всьому району. У нього було 100 голів великої рогатої худоби, 20 пар коней, 150 свиней, 200 курей та качок, 150 кролів. Відповідно і полем володів Роман чималим, бо ж треба було з чогось годувати всіх його підопічних звірів. Раділо його серце коли бачило як розмножуються та ростуть потомства у його домашніх звірят. Нелегкою була праця біля землі, але це все чим він жив і до чого прагнув з самого дитинства. Жінку Роман обрав з бідної родини, адже вважав що багата не зможе впоратись з таким великим господарством, бо буде лінуватись, а бідна дівчина точно навчена з дитинства працювати та знає ціну куска хліба. Жінку звали Марина. Ростом вона була невеличка та худорлявої статури. Нічим примітним не відрізнялась від своїх односельчанок, хіба що великими зеленими очима, що здавались такими великими, ніби на половину обличчя. Отак дивишся на неї і ніби лише очі є на обличчі. Хоч на зріст і не висока, але чомусь завжди трохи горбилась і ходила з понуреною головою. Волосся чорного кольору, з роками проте посивіле, великі кістляві руки, що ніби росли не від плечей, а від шиї. Марина мала дуже добрий характер, спокійна, врівноважена та головне – покірна дружина. Завжди прислухалась до свого чоловіка і майже сліпо виконувала його волю. Проте після останньої одинадцятої дитини здоровʹя у неї почало підводити, часто боліло щось під серцем та і ноги підкошувались. А роботи було як завжди багато і не було на кого надіятись, бо діти народжувались рік за роком, а помочі чекати не було звідки. Батьки її та й чоловікові давно повмирали, а близькі родичі були хіба у сусідньому селі Кут. Отак вони жили рік за роком, рік за роком. Здавалось за роботою і забували про радості та щастя, зрештою вони думали що їхня праця це і є щастя. Розслаблялись хіба що на Різдво. Як же ж чекали вони цього свята! Діти наряджали кімнату святково, прибирали, робили затишок навіть і в коморі. Марина готувала смачну їжу, випікала солодощі, а тоді, разом з дітьми всі гуртом ходили колядувати. Це вони любили та і вміли співати, що не кажи. Роман затягував своїм грубим голосом «Нова радість стала…», а діти разом з дружиною підспівували і лунала їхня музика по всьому селу і всі чули що ходить колядувати родина Чорних. Бо лише так як вони співали, не вмів ніхто. Разом з колядою заходили у храм Божий де раділи народженню Святої Дитини. Після відправи повертались додому та сідали за стіл вечеряти. На столі традиційно стояло дванадцять страв, рівно стільки, скільки було апостолів біля Ісуса Христа. Стіл застелений сіном, на кутах часник. Головною стравою була все ж кутя. Її готували разом Роман з Мариною. Спочатку чоловік довго вибивав пшеницю щоб вона стала мʹякою, потім передавав в руки дружині і вона доводила її до смаку. Ставила на вогонь відварювати, тоді додавала все що було потрібно: горішки, халву, родзинки, цукор, мак. Робили це все в повній тишині, ніхто і слова не мовив кривого та лишнього, це для того щоб наступний рік пройшов також в тиші та спокої. Крім куті був ще пісний борщ; вареники з гречкою; вареники з капусти квашеної та вареники з вишнею; голубці з кашею; риба річкова; оселедець; салат з буряка, квасолі, картоплі, моркви, заправлений олією; капуста тушкована з грибами; смажені опеньки; узвар; пампушки з солодкою начинкою, переважно з варенням рожі. Посередині столу стояла свічка, свята вода, та хліб, що перед тим священик роздавав у церкві. Коли всі зібрались біля столу, починалась сімейна молитва. Роман починав з подяки за пройдешній рік, що все у них було в достатку, що не бракувало куска хліба, дякував Богу і за здоровʹя всієї родини та просив щоб і наступного року було не гірше. Тоді молились хто як вмів та знав. Переважно молитву «Отче наш…» та «Богородице Діво радуйся….» Після молитви всі брали в руки часник та натирались ним з ніг до голови, щоб наступного року не хворіти, а тоді ковтали його цілим не розкусуючи. Святий хліб їли та святу воду пили перед вечерею. Тоді брав в руки господар хати деревʹяну ложку і починав їсти головну страву – кутю, за ним ложка переходила до дружини і так по спаданню, від старшого – молодшому. Потім роздавала жінка ложки для усіх і починався стукіт деревʹяними ложками по тарілках, діти смакували інші приготовані страви і йшов шум від розмови по всій хаті. Кожну страву треба було скуштувати, щоб і наступного року їсти такі ж смаколики. Коли всі покуштували їжу, гасили свічку та аж тоді можна було ставати з-за столу. Але ніхто не розходився спати, бо починалось найцікавіше дійство вечора – колядки та розваги. Співали все, що знали по два рази, а то і по три. А знали вони багато колядок. Таких тепер і в книжках не знайдеш.

  Під столом лежало сіно та в ньому сховано багато сюрпризів для дітей: горішки, пряники, медівники, півники з цукрового сиропу. Молодші діти знайдені солодощі мусили відробляти. Кожен по черзі імітував звуки домашніх тварин, які водились в них вдома і яких хотіли щоб у них водились. Це було надзвичайно весело та смішно. Діти повністю погружались в сіно, воно стирчало із волосся, поналазило в штани, поза шиворот і діти усі в сіні залазять та вилазять з-під столу тримаючи в руках хто що знайшов та починають кукурікати, мукати, мекати або і хрюкати. Найхитріші ще під столом зʹїдали знайдену смакоту, але відробити все ж доводилось, бо це було так весело! Старші ж хлопці виходили на вулицю і слухали чи не стукають ложками дівчата по селу і дразнили свого собаку, щоб він голосніше гавкав. Бо казали старші люди, в якому боці собака загавкає туди і піде дівчина заміж. А оскільки сестричка була ще маленька і лазила під столом та не мала права стукати ложкою, то хлопці цікавились хто ж прийде у їхню сторону в невістки і часом і собі постукували ложкою об ложку, так щоб ніхто не бачив.