Родом з Дитинства

РОДОМ З ДИТИНСТВА

Повісті та оповідання

Зміст

Як народжується щастя                            повість                              

Родом з Дитинства                                    повість                             

Самоволка                                                   повість                            

Краплина милосердя                                оповідання                     

Останній іспит                                            оповідання                     

Вдалий день                                               оповідання                      

Перший сніг                                                оповідання                    

Сором                                                          оповідання                   

-----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

Як народжується щастя  (повість)

Зазвичай зима в цих краях настає на початку грудня. Але цього року сніг випав раніше, в середині листопада. Цієї зими здавалося, що весь світ завмер в очікуванні чогось важливого. Морозні візерунки на вікнах створювали дивовижні картини, а сніжна круговерть немов огортала місто, надаючи йому особливу, казкову атмосферу. Люди поспішали займатися своїми справами. Закутані в шарфи та ховаючи обличчя від колючого вітру вони спішно пересувались по місту, але всередині у кожного жевріла надія не тільки на потепління, але й взагалі на зміни на краще.

Роман, відірвавшись від монітора, різко підвівся. Його очі втомилися після тривалої роботи за комп'ютером. Він підійшов до вікна. Надворі ліхтарі м'яко підсвічували кружляння великих сніжинок, які сипалися на волохаті лапи ялин, наче дрібне янгольське пір'я. "Як же ж це чудово виглядає... " – промайнула в його мозку думка. Несподівано у Романа стисло груди. Щось дуже знайоме, тужливе і радісне водночас стискало серце. “Здається я вже десь це бачив... Одного разу. В минулому. Подивившись декілька хвилин на танок сніжинок, він підсунув до вікна стілець і запалив камін. Коли полум'я повністю охопило своїми язиками поліна, Роман вимкнув світло і зручно влаштувався у своєму кріслі. Він задумливо дививсь у вікно. Повільне падіння великих сніжинок мало свій чарівний шарм. Приємне передчуття опанувало його серце. "Коли це було? Щось подібне я вже відчував. Так само як і зараз. Але коли?". Перевтомлений роботою мозок повільно переходив від сканування подій до пошуку минулих чуттєвих аналогій. І тут раптом у його пам'яті яскраво активізувалась потрібна клітинка пам'яті. Романа закружило та віднесло далеко назад від свого нинішнього розміреного життя далеко в минуле.

_______________________________________________________________________________________

Вийшовши з занадто натопленого вагона на перон, Роман з полегшенням вдихнув ранкове повітря передгір'я зимового Івано-Франківська. На вулиці лежав сніг і стояв невеликий мороз. У будівлі вокзалу було людно і гучно. Групи молодих людей з лижами заповнили весь простір станції. Під час студентських канікул це місто завжди перетворювалось на гірськолижну Мекку Карпат. Звідси в різні боки тягнулися автобусні та приміські залізничні маршрути, які доставляли любителів зимового відпочинку в улюблені місця. Цього року друзі Романа з політеху затрималися в Києві на один день через іспити своїх подруг з медичного інституту. Роман приїхав сюди першим.

До прибуття московського поїзда залишалося півтори години. Роману захотілось випити кави. До кави він приохотився під час навчання в інституті ще з першого курсу. Він згадав, що неподалік від вокзалу є маленьке затишне кафе, де варили смачну каву, і зайшов туди. Поснідавши та купивши квитки на автобус до Яремчі, Роман пройшовся вокзалом і вийшов на перон, щоб зустрітись зі своїм другом дитинства що мав приїхати пізніше. Але його потяг запізнювався, і Роману довелося кружляти пішки по перону зайві п'ятнадцять хвилин. Нарешті очікуваний поїзд повільно підкотився до станції і зупинився. Роман підійшов до сьомого вагона і зустрів Едіка.

— Вітаю, друже. Як доїхав? Не холодно було у вагоні? — Роман одразу закидав запитаннями свого друга.

— Радий тебе бачити, брате. Ти як моя мама. Гора запитань. А дістався я сюди досить комфортно, незважаючи на бічну полицю вагону. Якби ти сповістив мене раніше, я, напевно, міг би купити квиток у купе. Але не має значення, я вже тут – відповів другові Едік.

— А як ти міркуєш на рахунок, щоб щось поїсти? До відправлення автобуса у нас ще є пів години.

— Ромцю, я вже поснідав у вагоні-ресторані. Краще пішли пройдемось, розімнемо ноги і подихаємо свіжим повітрям. В потязі було досить спекотно. Тому я б хотів пройтись.

Друзі, не поспішаючи, пройшлись по привокзальному майдану, розминаючи ноги перед двогодинним сидінням в автобусі. Автобус, на подив Едіка, був переповнений. Не гаючи часу після перевірки квитків, водій зачинив двері, і автобус рушив вулицями та провулками міста на околицю. Друзі з цікавістю дивилися у вікно на жителів міста та архітектуру Івано-Франківська.

— Непогане місто. Своєрідне і спокійне. А привабливих дівчат як тут багато. І одягнені вони так, що в Москві таких модних вбрань навіть не знайдеш. Всі вбрані по західному.