Глава 1. Сусід

— Через твою білизну мене кинула дівчина.

Блакитне мереживо полетіло в обличчя Кіри, що відчинила двері.

— І тебе з прийдешнім, — вона апатично зняла з себе тонку тканину та здивовано підняла брови. — О, я з літа їх шукаю.

— Цей чоловік приніс тобі труси? — до коридору вийшов високий хлопець з темним волоссям. Він скептичним поглядом окинув білизну.

— Вони, — Назар перевів розгублений погляд на Кіру, яка не встигла сказати, що знаходиться вдома не сама. За мить він зібрався з думками та насупив брови. — Вони впали на мій балкон.

— Ми чотири місяці тому засклили балкон, — хлопець витер долоні вафельним рушником та сперся на одвірок.

— Мабуть, вони впали раніше.

— І за стільки часу ви їх не знайшли?

Назар сердився на Кіру, чиї речі знаходив ледь не щотижня влітку, але не планував ставати причиною її новорічної сварки з коханим.

— Я перепрошую, — він зробив глибокий вдих та видих. — Я не хотів псувати вам свято. На балконі я буваю вкрай рідко. Сьогодні я пішов туди за новорічними іграшками, але в снігу знайшов ще й оце.

— І одразу вирішив показати їх своїй дівчині? — Кіра задумливо потерла підборіддя кісточкою вказівного пальця та підозріло примружила очі.

Вона зовсім не допомагала рятувати свої ж стосунки!

— Це вже неважливо, — Назар невдоволено скривився та відмахнувся. — Я не хочу, щоб ви через цей абсурд посварилися чи розійшлися.

— Що? — Кіра гидливо поморщилась та зверхньо глянула на хлопця за спиною. — Ми не разом. Він молодший за мене на сім років.

— Тобто, це все, що тебе бентежить та зупиняє від стосунків зі мною? — той натомість широко посміхнувся та багатозначно підняв ліву брову.

— Богдане, я не відчуваю запаху приготованих вареників, — вона змірила хлопця довгим поглядом та кивнула на кухню.

— Я вже закінчив з тістом. Треба почекати, щоб воно «дійшло». А тут чекати цікавіше, — він знизав плечима та не зрушив з місця.

— То ви не… пара? — обережно уточнив Назар. — І все гаразд?

Якщо вони не в стосунках, чому одразу про це не сказали?

— Нормально, — Кіра легковажно відмахнулась. — Щось ще?

— Та ні. Я піду вже, — він відвернувся та зробив два кроки коридором в напрямку сходового майданчика.

— З прийдешнім! Якщо знайдеш щось ще, заходь!

Назар тільки скривився. Він не обернувся й нічого не відповів, а за кілька секунд зник за рогом.

— І що ти влаштував? — Кіра увійшла до кухні, де Богдан вже ставив на вогонь каструлю з картоплею.

— Я мав знати, чи скасовувати запрошення Андрія, — він посміхнувся та дістав з нижньої шафки пательню.

— Та скасовуй вже. Однаково більше ніхто не прийде.

— Ну, я ще сподіваюсь, що Настя зможе вирватися, — мрійливо зізнався Богдан й знову зав’язав маленький хвостик на голові, який стягнув тільки через дзвінок у двері. Хотів мати привабливий вигляд до приходу дівчини. Не очікував, що то буде не вона, а невдоволений сусід сестри.

Кіра тяжко зітхнула, але вирішила не обривати крила чужим мріям. Вона сіла за стіл, підсунула до себе тарілку зі звареними яйцями та почала їх нарізати. Але не встигла вона розібратися й з третиною, коли у двері знову подзвонили.

— Сиди, я відчиню, — Кіра навіть не встигла торкнутись рушника, а Богдан вже випорснув з кухні.

— Перепрошую за турбування. Можна скористатися вашим телефоном та подзвонити? У мене заїло замок, — Назар пригнічено показав розбитий смартфон.

— Так, проходьте, — Богдан розчаровано підтиснув вуста та дістав з кишені смартфон. Він розблокував екран та простягнув телефон Назару.

— Дякую, — він швидко знайшов в інтернеті кілька номерів майстрів, що займались відмиканням дверей. Оператори з трьох перших номерів повідомили про цілковиту зайнятість майстрів, а наступні два контакти — навіть не відповіли на дзвінок.

— Богдане, все нормально? — Кіра обережно визирнула до коридору. — Там, здається, вже щось горить, — вона кивнула за спину.

— Двері заїло, — похмуро озвався Богдан, якому вже почав набридати проблемний сусід, та попрямував до кухні. — Не може потрапити до квартири та знайти майстра.

— Так сьогодні й не знайде. Новий рік же.

Одна пара відмовилась до них приїхати саме через ожеледицю та перемети снігу. Вільні майстри можуть й не дістатися на інший кінець міста. Або ж не захотіти цього робити.

— Дякую за підтримку, — Назар набрав черговий номер та приклав смартфон до вуха.

Кіра залишалась в коридорі до закінчення розмови.

— Я знайшов майстра, — він віддав їй телефон. — Має бути за дві години. Я попередив, що це не мій номер, але якщо щось трапиться, то він телефонуватиме сюди. Я буду біля своєї квартири. Дякую за допомогу, — після чого повернувся спиною та взявся за дверну ручку.

— Стривай, — Кіра стисла в руках смартфон. — Може, залишишся? До приходу майстра.