13

         Дана завжди приносила мою улюблену піцу, щоб я хоч іноді усміхався. Намагалася бути моїм голосом совісті. У своїх пориваннях виглядала кумедно, проте ніколи не казав їй про це. Любив сестру, попри все. Хай її батько і мерзота, але народила нас одна жінка.

Матір я зневажав. З цим уже нічого не вдієш. Чоловіка вона любила більше, аніж дітей. Вірила йому. А смерть сина – то нещасний випадок. Як зручно бути блаженною. Проте Федору навіть рідна донька перестала вірити, коли виявила, що батечко оформив на неї купу підставних фірм, а сказати забув.

Дана у нас ідеалістка. Батечко бачив її фінансистом, щоб скрізь свої люди, а бізнес тримався сім’ї, тільки вона мріяла про медицину. І коли заявила про свої плани, Федір навідріз відмовився оплачувати навчання єдиній доньці, тоді вона прийшла до мене та Давида. Ми сестрі не відмовили. Відтоді, Дана покинула батьківський дім, а з батьком не розмовляла донині. Інколи спілкувалася з матір’ю на нейтральній території, я ж від похорону брата з нею не бачився. Давид був для мене більше, ніж брат. Його смерть щось зламала в мені, перетворила на скелю – німу, чорну і люту.

- Сьогодні до мене на прийом дівчина приходила з дуже незвичайним ім’ям, - меланхолійно доповіла сестра, закидаючи до рота соковитий шмат піци. Про своїх пацієнтів могла розмовляти годинами. Ще з дитинства тяглася до природи. А в дванадцять зробила свою першу операцію  - кесерів розтин нашій кішці, яка не могла розродитися. Матір тоді так верещала, що, певно, її на Мадагаскарі почули. – Але така сумна… Як важко, коли нема допомоги від рідних…

- Чому ти вирішила, що їй нема кому допомогти? – поцікавився я, запивши піцу і слова колою. Напій лоскітно защипав смакові рецептори та ніздрі, примружившись відчуттям, весело кліпав на сестру. З поміж чималенького кола потрібних знайомств, довіряв тільки їй. Піді мною пів міста ходило, але насправді відкритим не був ні з ким, навіть з Даною.

- Бо вона не прийшла б за тим, за чим прийшла… І не шукала б такого рішення, - завуальовано викарбувала речення, додавши: - Дівчата, з такою вродою і таким ім’ям, повинні чоловікам голови крутити, а не… Ой…

Я втямив, що ідеалістична натура сестри не змогла примиритися з рішенням пацієнтки. Дана була фанаткою своєї справи. Мала прийомні години в перинатальному центрі і приватній медичній установі, здійснивши свою мрію – вона допомагала жінкам стати мамою. За кар’єрними амбіціями на власне життя часу не знаходила. Врешті, я був таким самим, мабуть, тому нам було так добре вдвох.

- Невже така симпатична? – я лукаво погрався бровами.

- Спинися! – глузливо осміхнулася у відповідь. – Такі як вона не твій профіль!

- І чому ж це?

- По-перше, вперта. Вона тебе на коліна поставила б і відшмагала, - я вдавано вирячився, мовляв, та ніколи в житті. - По-друге, занадто гарна для тебе. Краса природня… Ти таке не любиш. Тобі треба, щоб отут надуте, - сестра показала руками на свої груди, - отут, - склала губи качечкою, - і щоб тут нічого не було, - постукала себе по голові.

Ось за це я її любив. Попри ідеалістичність та фатаничність, яку транслювала в обраній професії, Дана вміла бути безпосередньою, кумедною і прямолінійною. Вона ніколи не казала того, що я хотів почути. Зазвичай ми збиралися у мене, і зазвичай це була п’ятниця, але сьогодні понеділок і, мабуть, та пацієнтка сильно її зачепила, якщо сестра напросилася в гості.

- Не правда! Усі мої дівчата з клепкою.

Насправді, я лукавив. Єдина дівчина, яка була в мене з клепкою - таки мала їх забагато, напевно, саме тому накивала п’ятами.

- Це ж котра?

Я справді замислився. Відповіді не знайшов. На думку спадала лиш Ада, однак вона стала табу навіть для мене самого.

- Ну, добре, - мусив здатися і визнати поразку. – То як звати оту з клепками, що до тебе приходила?

- Навіщо тобі її ім’я? У дівчини проблеми, ще ти їй на голову… Я свахою не підробляю.

- Ти казала, що воно дуже гарне. Гарніше, ніж твоє?

- У мене дурнувате ім’я, а в неї незвичне.

Я зашкірився, бо який ганж стукнув нашій матусі у голову, що  імена всіх її дітей починалися на літеру «Д», ми й донині не вивідали, але з поміж нас трьох найбільше не пощастило сестрі, яку нарекли Даніїлою.

- То кажи вже. Я точно не побіжу її сватати.

Сестра зітхнула, відкусила піцу і сумно протягла:

- Аріадна.