9

Я не розплющувала очі. Поводилася, мов цнотлива дівиця, якої вперше торкнувся чоловік.

Сонна завіса впала в очікуванні дива. Я справді на нього чекала, адже Данило попросив дозволу на поцілунок. Такого зі мною ще не траплялося. Так до мене ще не залицялися. Так мене ще не цілували.

Він не накинувся, не припав, як спраглий до кварти з водою: підійшов до справи акцентовано, ба більше, з апломбом.

Поклав велику долоню мені на щоку, великим пальцем окреслив контури губ, вилиці, підборіддя, і тільки, після прелюдії, поцілував.

Дотик невагомості з кожною новою секундою переростав у шквал жагучості – Данило цілувався так, наче вже вклав мене до ліжка і ненаситно кохався. Приземленість бажань жевріла поміж нами, бо звичайним смертним зі своїми недосконалостями було притаманно віддаватися на волю відчуттів. Впиватися емоціями, серед яких хіть займала не останнє місце.

Ссавці, в основному, спарюються за для продовження роду, дельфіни за для задоволення, людина найчастіше піддавалася почуттям і, по суті, не далеко відкотилася від братів своїх менших – ми також спарювалися, проте не завжди прагнули продовжити рід. Жінкам потрібен секс для здоров’я – у суспільстві побутувала така думка, однак ніхто не висував теорію, що секс ще один спосіб розрядки, емоційний та фізичний каталізатор внутрішньої потреби. Якщо жінка часто змінювала партнерів – вона шльондра, якщо це робив чоловік – він бабій.

Але, навіть між цими поняттями гендерної приналежності існувала велика різниця. Для жінки часта зміна партнера – майже як тавро, для чоловіка досвід, на який можна закрити очі та дивитися крізь пальці. Ну, не нагулявся хлопчик. Хай набирається досвіду.

З Данилом я лягла б в одне ліжко. Якщо він кохався так, як цілувався, то на це вартувало зважитися. Лишень завжди існувало горезвісне «але…». На один раз подібний перфоменс годився, та існувала ймовірність, що він захоче ще, а я не хотіла починати стосунки, які не матимуть продовження, оскільки план на майбутнє вже складений, чоловік у нього не вписувався ніяким боком. Саме тому обірвала той поцілунок. Розплющила очі. Втонула у чорному мареві жагучості.

Погляд Данила нагадував непроглядну темінь, обриси зіниць розчинилися, він скидався на потойбічного демона з голлівудських страшилок. І я сахнулася. Злякалася своїх відчуттів і його бажання. Налапала бігцем ручку від дверцят, смикнула й прожогом вискочила з автівки.

- Адо!

Я озирнулася. Данило вийшов з авто, але не підходив. Чуття мав бездоганне – зараз мене ліпше не чіпати.

- Дякую за сніданок, - я зупинилася біля металевої огорожі, яка давно потребувала очищення та фарбування. У батьків для цього не було часу, я ж збиралася покинути рідні простори, тому не переймалася подібними дурницями.

- Я завтра відвезу тебе на роботу.

Здивував. Знову. Недаремно обірвала поцілунок. Правильно відчула, що захоче більшого, аніж просто секс.

- Не треба.

- Треба. Завтра я чекатиму тебе тут.

- Не варто. Я все одно не сяду до тебе в авто.

- Чому?

Що ж, сам спитав. Кажуть, чоловіки люблять прямоту і натяків не розуміють, я вирішила говорити прямо.

- Ти хочеш тільки сексу чи чогось більшого?

- А на що ти погодишся? – не розгубився він, чим загнав у мимовільний ступор.

Я не знала, що відповісти, бо не знала чого хочу насправді. Найлегше відмовитися від усього, прикинутися дурненькою кокеткою, яка сама не знала, чого хотіла.

- Гадаю, у твоєму гаремі знайдеться не одне тріо «Віа гра», щоб задовольнити усі твої потреби. Я утримаюся.

Для підтвердження власних слів штурхонула вперед скрипучу хвіртку. Перед очима майорів рідний дім. Червона цегла вигоріла на сонці, шиферний дах позеленів, усе вимагало твердої господарської руки - біда, але вона зайнята науковими статтями.

- Адо! - я не озирнулася, зіщулилася, наполегливо крокувала до старезних обшарпаних дверей. - Ти можеш замінити їх усіх!

Краще б він мовчав. Скільки ж самовдоволення жило в цій особині чоловічої статі, якщо не погребував вкотре про це сказати. Мене не просто пересмикнуло від обурення, уся первісна лють здійнялася вихорами поганьбленої гідності.

- Знайди собі іншу затикачку. Можеш навіть декілька. І змінюй з потрібною частотою. Якщо ж буде протікати, раджу змінити підхід. Може, пощастить знайти універсальну прокладку для усіх твоїх забаганок.

Я вистріляла обойму зі слів доволі швидко. Дивилася на Данила, а він глузливо шкірився. Закралася думка, що навмисно спровокував мене на цей не зовсім свідомий герць, але я не шкодувала за мовленим. Що хотів, те отримав.

- Я чекатиму тебе, поки не вийдеш.

- Стяг в руки! Ордени на груди!

Його слова звучали, як попередження. Погрози не чулося. Я повагом попрямувала до дверей, хоча аж підривало бігти, зачинитися в хаті та визирнути у вікно. Врешті-решт так і зробила. У передпокої кинула сумку на долівку, хутчій кинулася до вікна на кухні, вдивляючись крізь фіранку чорне авто.

Данило стояв поруч нього. Дивився на будинок, склавши руки на грудях. Той факт, що він знав мою домашню адресу, уже не дивував, радше насторожував, позаяк мимохіть вигулькувала думка, що його симпатія до мене не просто чергова блаж самозакоханого барана, а дещо більше. І я була достатньо прагматичною, щоб не ототожнювати звичайнісіньку хіть з бажанням. Не вірила в нього. То комерційний продукт для неповнолітніх мрійливих юнок, що жадають романтики.