11 глава

Родина Корненсі

«Родина?»

11 глава

В кухні зависла напружена тиша. Вітані все ще сиділа за столом, спокійно споглядаючи кожного, хто щойно був свідком її несподіваного вчинку. Постріл прогримів так, що у всіх заложило вуха, а тепер кожен з них перебував у стані, близькому до паніки.

Мішель і Кайон одночасно вибухнули вигуками:

— Ти взагалі при своєму розумі?! — крикнув Кайон, здається, сам не вірячи своїм очам.

— Божевільна баба! — додала Мішель, кидаючись до Вітані.

Лорі почала схлипувати від страху. Ліна миттєво обійняла дівчинку і, не роздумуючи, поспіхом вивела її та Акорда  з кухні.

Ден повернувся до Вітані і, з обуренням дивлячись на неї, сказав:

— Що ви творите Вітані?!

Вітані лише посміхнулася, її обличчя випромінювало абсолютний спокій, що тільки більше злостіло інших. Вона кивнула на двері:

— Всі, крім Кена, покиньте приміщення.

Мішель явно не збиралася підкорятися. Вона зробила крок вперед, її очі горіли ненавистю:

— Ти божевільна тварюка! — вигукнула вона, збираючись накинутися на Вітані.

Але Кайон зупинив її, обхопивши за плечі, і з силою стиснув зуби, поглядаючи на Вітані:

— Досить займатися цією хрін’ю, Вітані.

Після короткої боротьби, решта покинула кухню, залишаючи Кена та Вітані наодинці. Двері зачинилися, і в приміщенні знову запанувала тиша. Кен стояв, схрестивши руки на грудях, його погляд був зосереджений і сповнений люті.

— Що це було? — нарешті запитав він, не відводячи від неї погляду.

Вітані лише посміхнулася, ніби нічого особливого не сталося, і, ледь хитаючи головою, промовила:

— Не я божевільна, Кене. Це ти божевільний, якщо не помітив, що вони могли дізнатися більше, ніж слід…

Кен на мить збентежено закліпав, але швидко оговтався і визнав, що дійсно зовсім забув про те, наскільки близько вони були до розкриття правди.

Вітані, помітивши, як Олівія прокинулася і слабко схлипує, із ледве стриманою усмішкою промовила:

— Ну ось, нарешті наша чудова принцеса зволила повернутися до нас! Доброго ранку… або вже доброго вечора, мадам! — Вона схилилася ближче до Олівії і додала з іронією. — Невже твій королівський сон був настільки приємним?

Кен лише важко зітхнув, намагаючись не дати волю емоціям, але його погляд залишався пильним. Вітані, зауваживши його напруженість, додала, не зводячи прицілу з Олівії:

— Ой, та розслабся, Кене, я ж лише “трішечки” граюся. Хіба я схожа на того, хто робить щось погане? — Її посмішка стала ще ширшою, що аж Кену закортіло відвести погляд.

Олівія тихо схлипувала, її голос ледве пробивався крізь тремтіння.

— Зніміть… зніміть перстень…

Вітані закотила очі:

— Який ще перстень? Ти про що взагалі? Думаєш, у нас тут ювелірна виставка? — Вона відкинулася назад, жестом підкреслюючи своє роздратування, але потім кинула швидкий погляд на Олівію і додала вже серйозніше. — Що за прикраса тебе так мучить?

Кен, врешті, помітив перстень на пальці Олівії і, нахилившись, пробурмотів:

— Це він… певно-вказує пальцем на її руку

Він підійшов до неї ближче й обережно взявся за перстень, спробувавши його зняти. Проте, як тільки він торкнувся персня, той ніби приріс до шкіри — не зрушив ані на міліметр.

— Ну ж бо, — пробурмотів Кен, докладаючи більше сили.

В цей момент Олівія почала голосно кричати, і її крик був пронизливим, майже звіриним. Вона здригалася, ніби вся її сутність змагалася за контроль, але продовжувала шепотіти, намагаючись стримати себе.

Вітані глянула на Кена, з легким сарказмом промовивши:

— Ну, можливо, з її коронним перснем треба поводитися більш делікатно, а не смикати так, ніби це кришка з консервної банки.

 Кен тихо буркнув, докладаючи ще більше зусиль. Його обличчя злегка почервоніло від напруги, коли він усе ж таки зміг зірвати перстень з її пальця.

Моментально, як тільки перстень покинув руку Олівії, атмосфера в кімнаті змінилася. Наче важка темрява розсіялася, і аура Олівії стала світлою і спокійною, такою, як раніше.

Олівія обм’якла, її тіло розслабилося, і вона, видимо, нарешті повернулася до нормального стану.

Вітані знизала плечима й, крутячи перстень у руках, промовила:

— Ну, ось і все. Якби я знала, що все настільки просто, ми б уже давно закінчили цей цирк. Ти щось ще пам’ятаєш, “чудова принцесо”? Чи знову збираєшся в царство мрій?

Кен з усмішкою додав:

— Якщо ще раз надягнеш щось подібне, попередь нас заздалегідь, добре?

Олівія важко зітхнула і, видимо, ще не до кінця розуміла, що з нею сталося, але злегка кивнула.

Вітані, крутячи перстень у руках, посміхнулася:

— Ну що, кралю, де ж ти взяла цю гарненьку побрякушку? Знаєш, якось не пасує цей перстень до твого світлого стилю. — Вона піднесла перстень ближче, вивчаючи його. — Чорний кварц, безліч граней, і той яскравий червоний камінь посередині… Це, як на мене, більше личить якійсь темній фатальній дамі, а не тобі, яка ніколи чорного й не носить.

Олівія лише стомлено опустила голову, явно не маючи сил відповісти. Її погляд був відсутній, ніби вона щойно пережила жахіття, з якого ніяк не могла вибратися.

Кен, зітхнувши, поклав руку на плече Вітані.

— Ходімо, дай їй трохи часу. Нехай приходить до тями, а ми подумаємо що це.

Вітані ще раз глянула на Олівію, ніби в очікуванні відповіді, але, зрозумівши, що марно, лише хитнула головою: