10 глава

Родина Корненсі

10 Глава

Я знаю хто вони….

Кен, Вітанія та Акорд повільно спускалися до прохолодного підвалу, освітленого лише слабким світлом лампи. Акорд зупинився біля старого столу, на якому вже лежала купа пожовклих документів, деякі з яких виглядали настільки крихкими, що здавалося, один невірний рух - і вони

перетворяться на порох.

— Ось, усе, що нам вдалося знайти в її резюме та інших паперах, які зберігалися в будинку, - тихо заговорив Акорд, розкладаючи перед ними документи. — Ці символи... я не впевнений, але, можливо, це древньо-йокайські руни. Я розумію лише частину, але значення деяких слів…

Він замовк, помітивши, як Кен, нахилившись над паперами, раптом застиг із дивним виразом на обличчі.

— Що таке? - насторожено запитала Вітання, поглянувши на чоловіка.

— Це... я не можу в це повірити, — Кен підняв голову, його очі світилися сумішшю здивування і страху. — Ці руни... 

***

Тим часом, на іншому кінці міста

Олівія мчала темними вулицями, перескакуючи через паркани і стискаючи кулаки, наче від цього могла прискорити свій біг. Позаду неї гучними кроками рухалися дві тіні — Мішель та Кайон, безперервно переслідуючи її, поки не загнали у вузький провулок, звідки вже не було виходу.

— Кінець гри, Олівія, — холодно промовила Мішель, повільно просуваючись

уперед.

Олівія, важко дихаючи, обернулася до своїх переслідувачів, її очі блищали від злості й тваринного інстинкту виживання. Вона різко відскочила в бік, намагаючись знову прорватися повз них, але в цю ж мить Кайон різко здійняв руку, і навколо нього спалахнуло полумʼя.

— Навіть не думай втекти, — його голос звучав грізно. — Ми не дозволимо тобі знову зникнути.

Мішель підняла руки, і з повітря почала витікати вода, формуючи навколо

Олівії рідкий барʼєр, що перетворювався на справжню пастку. Краплі води закручувалися в невпинний вир, обмежуючи простір для будь-яких рухів.

— Тепер ти в моїй пастці, — спокійно сказала Мішель, її очі виблискували

холодом.

Олівія напружила мʼязи, стрибаючи, щоб ухилитися від водяного кільця, але її рухи обмежувалися вузьким простором провулка. У розпачі вона спробувала стрибнути вище, намагаючись проскочити над барʼєром, але в цю мить Кайон, піднявши руку, з легким помахом пальців направив у її сторону струмінь вогню.

— Давай, смажся, — промовив він із задоволенням у голосі, спостерігаючи, як полумʼя наближається до ворога.

Олівія блискавично відскочила вбік, але полумʼя обпекло їй руку, змушуючи на мить втратити контроль. Вона зібрала всі свої сили і спробувала прорватися крізь водяну пастку, яку створила Мішель, але раптом її ноги почали ковзати - мокрий брук змусив її втратити рівновагу.

Мішель підняла руку, і вода на бруківці під ногами Олівії почала підніматися, закручуючись у спіраль. Олівія спробувала вирватися, але вода обхопила її ноги, позбавляючи можливості рухатися. Вона з останніх сил кинулася вперед, та Кайон у ту ж мить направив на неї ще один вогняний спалах,перетворюючи водяну пастку в киплячий котел.

— Тобі не вирватись, — прошепотіла Мішель, спостерігаючи, як ворог занурюється у воду, що майже кипить від вогню.

Олівія скрикнула, але її крик заглушив шалений звук киплячої води. Раптом вона зібралася з останніми силами і з величезним зусиллям вирвалася з пастки, її обличчя було викривлене від болю, але її інстинкти ще були живі.

Вона знову стрибнула, намагаючись з останніх сил ухилитися від чергової

атаки.

— Ти сильна, але цього недостатньо, — усміхнувся Кайон, створюючи нову

хвилю полум'я.

Олівія, вибиваючись із останніх сил, намагалася стрибнути убік, але вогонь Кайона та водяні пута Мішель знову затиснули її в пастку. Її рухи ставали все слабшими, і кожен подих віддавався болем. Нарешті вона зупинилася, падаючи на коліна, важко дихаючи.

— Закінчено, - промовила Мішель, простягаючи руку до Кайона.

Той зрозумів сигнал: їхні сили обʼєдналися, і з води та полумʼя почали формуватися міцні кайдани, що обхопили Оліві ноги та руки, не залишаючи їй жодного шансу на втечу.

Олівія спробувала поворухнутися, але її тіло відмовлялося слухатися. Вона

опустила голову, здавшись. Кайон, дивлячись на ворога з неприхованою

зневагою, нахилився та перекинув її майже безтямну через своє плече.

— Час повертатися додому, — буркнув він, повертаючись до Мішель, яка

лише кивнула, задоволено оглядаючи свою роботу.

Вони залишили вузький провулок, і їхні кроки розносилися у темряві ночі, що вже здавалась набагато спокійнішою. Лише дим і краплі води залишилися свідками феєричної битви.

***

На кухні панувала тиша, порушувана лише тихим схлипуванням Лорі, яка сиділа за столом, обхопивши руками коліна. Її обличчя було мокрим від сліз, а очі почервоніли від плачу. Ліна стояла поруч, м’яко погладжуючи доньку по голові, намагаючись заспокоїти її.

— Лорі, прошу тебе, не плач… — тихо промовила Ліна, намагаючись бути ніжною. — Ми поки не знаємо, що насправді сталося. Але ти повинна зрозуміти: не всі люди є тими, ким вони здаються.

Лорі, схлипнувши ще голосніше, рвучко підняла голову і, стискаючи кулачки, вигукнула:

— Ні, мама, ти не розумієш! Пані Олівія не така! Вона хороша! Вона завжди добра до мене, вона завжди допомагає! Як ви можете думати, що вона зробила щось погане?

Ліна, намагаючись стримати власні емоції, присіла перед Лорі, дивлячись їй прямо в очі.

— Дорога моя, ти ще маленька, і, на жаль, не все в житті таке просте. Інколи навіть ті, хто здаються добрими та щирими, можуть приховувати свої справжні наміри. Ми ще не знаємо всієї правди про пані Олівію, але не завжди можна судити про людину лише за її поведінкою з тобою.