8 глава

Родина Корненсі 

«Незваний гість»

Глава 8

Новий ранок огорнув будинок Корненсі приємною прохолодою. Кайон неохоче піднявся з ліжка, відчуваючи легку сонливість, і, позіхаючи, попрямував до кухні. Його день завжди починався з чаю — міцного, терпкого, з нотками пряних трав. Поставивши чайник на плиту, він вирішив швидко перевірити пошту, поки вода закипала.

Біля воріт, як завжди, його чекала переповнена поштова скринька. Кайон із невдоволенням пробігся поглядом по знайомим рахункам, рекламі, листам із банку... Але щось змусило його завмерти. Серед звичного сміття він помітив конверт із шкільним логотипом. Серце застукало швидше.

Руки раптово стали непевними, і він обережно, майже з острахом, розірвав конверт. Пробігшись очима по тексту, він мало не впустив листа на землю. Це було повідомлення зі школи. Вчителька збирається приїхати до них додому. Щоб перевірити Лорі. Впевнитися, що дитина почувається нормально.

Його обличчя зблідло, а пальці затремтіли. Лист випав з рук, і Кайон, не роздумуючи, рвонув назад до будинку. Прямуючи до кухні, де Мішель сиділа з чашкою кави, він з розгубленістю в очах і тремтінням у голосі вигукнув:

— Мішель! — майже захекано почав він, розмахуючи листом. — Вчителька зі школи… вона… вона хоче прийти до нас додому!

Мішель підняла голову, недовірливо глянувши на нього.

— Що ти там белькочеш? — холодно запитала вона, відставляючи чашку вбік.

— Ось! — Кайон кинув лист з школи на стіл, вказуючи на текст. — Вони хочуть прийти і перевірити Лорі! Вони написали, що хочуть переконатися, що все гаразд. Ти уявляєш?! Вони хочуть прийти до нашого дому! До нас, Мішель!

Його голос піднявся майже до істеричного тону, і він почав нервово крокувати кухнею. Мішель підняла брову, поглянувши на Кайона з сумішшю здивування й роздратування.

— Заспокойся, — її голос був як лезо, різкий і холодний. — Про що ти панікуєш?

— Панікувати?! — Кайон зупинився, дивлячись на неї широко розплющеними очима. — Вони хочуть завалитися до нашого будинку, як ні в чому не бувало! Уявляєш, якби вони побачили щось зайве? Хвіст… демоничні знаки… наші «справи»... Це ж катастрофа! Їм вистачило нахабності навіть не запитати дозволу!

— Ну і що? — Мішель знизала плечима. — Нехай приходять. Я вже подбаю, щоб вони нічого зайвого не побачили.

Але Кайон, продовжуючи ходити з кутка в куток, не міг заспокоїтися.

— А якщо… якщо Лорі щось бовкне? Або якщо ця вчителька запідозрить щось дивне? Ти ж знаєш людей, вони постійно лізуть куди не треба! Ми не можемо дозволити їм просто так увірватися у наш дім! Може, варто... щось придумати? — він зупинився, дивлячись на Мішель, шукаючи підтримки.

Мішель нарешті підвелася, повільно підійшла до нього і міцно стиснула його плечі, змушуючи його заспокоїтися.

— Послухай, — її голос став глибшим і спокійнішим. — Ми не будемо панікувати. Ці люди — просто комахи. Якщо вони наважаться щось підозрювати, ми зробимо так, щоб вони про це пошкодували. Але зараз нам просто треба подумати, як обернути цю ситуацію на свою користь.

Мішель швидко розклала листи на столі, порівнюючи їх із документами, що вони встигли зібрати раніше. Вона глибоко вдихнула і подивилася прямо в очі братові.

— Подумай сам, Кайон. Олівія намагається з’ясувати, що сталося зі школою, а значить, вона має підозри. Але чому вона йде до нас? Могла б викликати Лорі до кабінету, поговорити там… Але ні, вона вирішує з’явитися тут, у нашому домі, де ми можемо підготуватися. Це не логічно.

Кайон зупинився, намагаючись осмислити її слова.

— Ти вважаєш, що вона хоче щось дізнатися про нас?

— Більше того, — серйозно відповіла Мішель. — Я думаю, що вона вже щось знає. І якщо це так, значить, нам треба використати ситуацію на нашу користь. Потрібно змусити її розкритися.

Кайон замовк, хмуро дивлячись на неї. Його пальці все ще нервово стискалися, але в голосі з’явилася нотка цікавості.

— І як ти пропонуєш це зробити?

Мішель обережно вклала листа назад у конверт і поклала його на стіл.

— Спершу, ми повинні зіграти роль ідеальної сім’ї, — почала вона, обмірковуючи деталі. — Ніякої паніки, ніяких агресивних проявів. Вона має відчути себе комфортно, розслабитися. Тоді ми зможемо спостерігати за нею і підловити на чомусь.

Кайон хмикнув, скептично дивлячись на сестру.

— Грати роль? Це все? Ми просто сидітимемо і спостерігатимемо, як вона походжає по нашому дому?

— Ні, звісно, ні, — Мішель посміхнулася, її очі зблиснули холодною рішучістю. — Ми не дамо їй можливості розслабитися. Я хочу побачити, як вона реагує на наші… дрібні провокації. Якщо вона не та, за кого себе видає, ми це зрозуміємо. А тоді вирішимо, що з нею робити.

Кайон трохи відійшов назад, спостерігаючи за нею. Він бачив цей погляд

— Нам потрібно сказати Дену й Музі, — промовив Кайон, не приховуючи напруження в голосі. — Вони мають знати, що Олівія збирається прийти сюди.

Мішель коротко кивнула і, не гаючи часу, рушила в бік кімнати, де були їхні брат і сестра. Кайон швидко пішов за нею. Вони зупинилися у дверях, привертаючи увагу Дена й Муза, які щось обговорювали.

— Нам треба з вами поговорити, — серйозно промовила Мішель.

Ден і Муза обмінялися стривоженими поглядами. Зазвичай, коли Мішель з’являлася з таким виразом, це означало серйозні новини.

— Що сталося? — насторожено запитав Ден.

— Олівія прийде сюди, — випалив Кайон, перш ніж Мішель встигла щось додати. — До нас додому. Вона хоче особисто поговорити.