6 глава

Родина Корненсі

6 глава

**"Початок операції"**

Наступного ранку Рауль прокинувся ще затемна. Ніч була наповнена тривогою, але сьогоднішній день був ще гірший. Він мав виконати завдання, яке принесло йому не лише страх, а й полегшення — це був його шанс звільнитися від боргів перед родиною Корненсі. Але при цьому його життя залишалося в руках цих людей.

Прийшовши на покинуту стоянку, де призначили зустріч, Рауль озирнувся, не побачивши нікого. Він відчував кожен удар свого серця в грудях, нервуючи від незвичної тиші навколо. Проте через кілька хвилин у темряві з’явився чоловік — кур’єр, який мав передати йому бомби.

Чоловік підійшов мовчки. Він був одягнений у звичайний спортивний костюм, нічим не відрізнявся від перехожих. Кур'єр тримав невеликий чорний рюкзак, який він передав Раулю без зайвих слів. Ніхто б і не подумав, що всередині знаходяться вибухові пристрої, хоча й фальшиві.

— Це все? — нервово запитав Рауль, злегка наклонившись, щоб ближче подивитися на рюкзак.

— Дві фальшивки, як і домовлялися, — холодно відповів кур’єр. — Одну з них поставиш у приміщення, де її знайдуть першою, а іншу сховаєш так, щоб здавалося, ніби вона може спрацювати в будь-яку хвилину. Запам'ятай: жодних жертв, тільки паніка.

Рауль ковтнув і кивнув, витираючи піт із чола. 

— Ти зробиш це до початку занять. У тебе є час, — продовжив кур'єр, перевіряючи годинник. — І не думай викручуватись. Ми будемо знати, якщо щось піде не так.

Рауль узяв рюкзак, відчуваючи вагу завдання, що тиснуло на його плечі більше, ніж сам рюкзак. Кур'єр зник так само швидко, як і з'явився, залишивши Рауля самого на темній стоянці з фальшивими бомбами.

***

Підійшовши до школи, Рауль був здивований тим, що ще нікого не було на території. Часу залишалося небагато, і це давало йому шанс швидко діяти. Він зайшов через чорний хід, несучи з собою рюкзак.

Перша фальшивка була встановлена у вестибюлі, де її мали помітити першими. Рауль акуратно поставив пристрій у кутку, зробивши вигляд, що це звичайна покинута сумка.

Другий пристрій він залишив у спортивному залі, прикріпивши його до шведської стінки, де його обов'язково знайдуть під час обстеження приміщення. Задоволений, що все йде за планом, Рауль швидко покинув будівлю.

Вийшовши зі школи, він вирішив не тікати. Згідно з інструкціями, він мав залишитися поблизу, щоб через кілька годин бути затриманим і все виглядало правдоподібно. Рауль обережно прогулювався біля школи, чекаючи на прибуття поліції.

***

Коли технічний персонал школи виявив підозрілі рюкзаки, вони швидко зателефонували до поліції. Персонал негайно почав евакуацію, намагаючись вивести всіх із будівлі якомога швидше.

Поліція прибула через кілька хвилин, територію школи було оточено, і сапери розпочали операцію з розмінування. Діти, які вже йшли на заняття, почали збиратися біля входу, не розуміючи, що відбувається. Вони з цікавістю спостерігали за хаосом, що розгортався довкола.

Рауль стояв неподалік, спостерігаючи за всією метушнею. Він бачив, як поліцейські, сапери та вчителі розбігалися по школі, як діти чекали, поки їм пояснять, що сталося. Усе це здавалося йому якимось далеким і одночасно іронічним. Він знав, що ці останні хвилини свободи — найцінніші, хоча й найкоротші. 

"Свобода... Це всього лише ілюзія", — подумав Рауль, дивлячись на дітей, які ще не розуміли загрози. — "Ми всі так чи інакше в кайданах: хтось в боргах, хтось у страхах, хтось у власних думках. І ось я стою тут, начебто вільний, а насправді — вже давно ув'язнений своїм минулим."

Він відчув, як холодні кайданки міцно замикаються на його зап'ястях. Поліцейські вже підходили до нього, і голос офіцера вивів його з роздумів.

— Ви затримані за підозрою у терористичній діяльності, — спокійно заявив поліцейський.

Рауль злегка усміхнувся, знаючи, що тепер його доля вже вирішена.

***

У будинку родини Корненсі вітальня була наповнена теплим світлом. Муза, Ден, Кайон і Мішель сиділи за столом, розмовляючи про останні події.

— Думаю, Рауля вже затримали, — сказала Мішель, глянувши на Кайона.

— Скоріш за все. Поліція в таких справах не бариться, — кивнув той, ліниво потягуючись.

Ден усміхнувся, почувши це.

— Мені завжди було цікаво, що злочинці відчувають  в такі моменти, — задумливо промовив він. 

Муза злегка посміхнулася, вдивляючись у вікно.

— Зараз це більше не має значення. Він виконав свою роботу.

***

У будинку родини Корненсі панувала розслаблена атмосфера. Муза, Ден, Кайон і Мішель сиділи у вітальні, обговорюючи перебіг подій.

Кайон підняв брову, дивлячись на Дена, і промовив:

— А на що ж цей бідолаха Рауль міг зайняти таку величезну суму в нашої родини? Що його так загнало в борги?

(Один мільярд фріндів—місцева валюта)

Ден трохи помовчав, згадуючи історію Рауля, а потім посміхнувся:

— Справа в тому, що Рауль не завжди був простим невдахою. Раніше він був членом клану Бурнері — дуже жорстокого і агресивного мафіозного угруповання з міста Бюер. Усі вони були відомі своїм бойовим характером і ненаситною жадібністю до влади та грошей. Одного разу Рауль вирішив випробувати свою удачу в казино, і тоді все пішло шкереберть.

Кайон зацікавлено нахилився вперед.

— І що ж трапилося?

Ден продовжив:

— Спочатку все було більш-менш. Але потім в гру вступили Вітані та Кен. Вітані була у своєму репертуарі — спочатку вона жорстко програвала, втрачала чималі суми. І в якийсь момент, коли вона вже не мала що поставити, вирішила зіграти останню карту. Вона поставила на кон… своє ліве око.