5 глава

Родина Корненсі 

5 глава 

«Тиша перед бурею»

Ніч після бурного вечора минула неспокійно, але принесла короткий перепочинок. Мішель і Кайон повернулися додому, кожен занурений у свої думки. Їм потрібно було виконати багато справ, і вони знали, що найближчі дні будуть напруженими.

***

Ранок почався з активних приготувань. Муза і Ден займалися підготовкою до мінування школи, докладно обговорюючи кожен крок. Вони не підозрювали, що в цей час Мішель і Кайон мали свої власні плани, зосереджені на Раулі, старому боржнику клану.

— Ми знаємо, що він переховується десь у місті, але для цього потрібні конкретні дані, — сказала Мішель, коли вони підходили до дверей кабінету Вітанії. — Його документи могли залишитися у Вітанії. Це наш шанс.

— Муза і Ден нічого не повинні знати, — відповів Кайон, витягаючи ключі і обережно відчиняючи двері. — Вони зайняті своїм планом, тож у нас є час.

Кабінет був занурений у знайому тишу. Мішель і Кайон швидко приступили до пошуків. Їхня мета була чіткою: знайти документи Рауля, щоб дізнатися про його місцезнаходження. Вони швидко переглядали папери, перебираючи звіти та записки.

— Ось вони, — нарешті промовила Мішель, знаходячи файл з ім’ям Рауля. — Він переховується неподалік старого порту. Можемо піти за ним сьогодні ввечері.

Кайон кивнув, поглядаючи на вміст документів. Їхній план починав формуватися, але щось не давало йому спокою. Він замислився, оглядаючи кабінет.

— Що таке? — запитала Мішель, помітивши його вагання.

— Ми минулого разу поквапилися, коли знайшли резюме Олівії, — відповів він. — У мене таке відчуття, що ми щось пропустили. Тоді нас шокувала печатка на резюме, але ми більше нічого не шукали.

Він підійшов до столу, де вони знайшли резюме Олівії. Його руки тремтіли від хвилювання, коли він відкрив одну з шухляд, яка виглядала недоторканою.

— Я пам’ятаю, що це місце виглядало підозріло. Тут зберігаються документи про всю школу. Якщо Вітанія знала щось більше про Олівію, це може бути тут.

Мішель насторожено поглянула на нього, але погодилася. Вона спостерігала, як Кайон розшукував нові документи. Раптом його погляд зупинився на одному маленькому аркуші, майже прихованому серед інших.

— Що це? — пробурмотів він, витягаючи аркуш.

— Квиток… — Мішель підійшла ближче, і її обличчя стало блідим. — Це квиток з Асторії до Фрінду. Нелегальний.

Кайон вдивлявся в деталі,на  квитку було написано Олівія Крентфул і дата пересічення кордону між континентами. Це було більш ніж рік тому.Після цього його серце билося швидше.

— Між Асторією і Фріндом немає офіційного транспортного сполучення. Ці два континенти знаходяться у стані холодної війни. Той, хто перетинає кордон, робить це нелегально.

— Це значно гірше, ніж ми думали братику, — прошепотіла Мішель. — Якщо Олівія перетинала кордон, вона могла займатися чимось нелегальним?

Кайон, напружений, заховав квиток у свій плащ.

— Якщо Олівія займалася чимось нелегальним в Асторії, — прошепотіла вона, — це могло бути причиною її втечі до Фрінду…

Кайон зосереджено кивнув, але в його очах загорівся вогник, що підказував щось більше.

— Якщо це правда, — сказав він тихо, — то Вітанія в ділі. Вони сто відсотків колеги,залишилось тільки зрозуміти їх намір.

Мішель на мить задумалась, але замість тривоги на її обличчі з'явилася легка посмішка.

—  Дурненька «мама» приховувала все це від нас… — сказала вона з ледь помітним захватом. — Ця історія стає все цікавішою.

Кайон коротко посміхнувся у відповідь.

— Квиток— наша нова зброя, — промовив він. — Поки що візьмемо документи Рауля і зв'яжемося з ним. Нам потрібно організувати зустріч.

Мішель кивнула, прибираючи папери у свою сумку.

— Спочатку Рауль, — сказала вона. — А потім вже Вітані.

Вони обмінялися поглядами, а їхня демонічна натура все більше захоплювалася цим новим поворотом у подіях. Не сказавши ні слова більше, вони швидко залишили кабінет, захоплені власними планами.

***

Брат та сестра  вивчивши документи Рауля, дізналися, що він останній час працював на будівництві. Тому, без задніх думок, вирушили  на будівельний майданчик.

Мішель і Кайон уважно розглядали майданчик, розпитуючи робітників про Рауля. Один з них неохоче показав на інший кінець будівлі, де він нібито працював останнім часом.

— Ну ось, наш старий друг знову намагається загубитися в тіні, — посміхнулася Мішель, дивлячись у вказаному напрямку.

Однак Рауль, який здалеку помітив їх, вирішив не випробовувати долю. Він швидко кинув робочі інструменти і почав тікати, наче це був його останній шанс врятуватися.

— Ти це бачиш? — Мішель склала руки на грудях і зітхнула. — Він насправді вирішив, що може втекти від нас.

Кайон засміявся, розслаблено йдучи вперед.

— Ну, принаймні, я можу оцінити його оптимізм. Він навіть не намагається сховатися, просто біжить, як навіжений. Це не втеча, це марафон невдах!

Мішель підняла брови, спостерігаючи, як Рауль перечепився через купу будівельних матеріалів, ледь не впавши.

— Дивись, він щойно створив власну перешкодну смугу, — пожартувала вона. — Може, йому потрібен тренер з бігу? Бо це виглядає так, ніби його ноги зараз відмовляться співпрацювати з ним.

— О, його ноги вже здались, — саркастично відповів Кайон, розслаблено йдучи за Раулем, який намагався з усіх сил відірватися від переслідувачів. — Якщо він думає, що це допоможе йому врятуватися, то він забув, з ким має справу.