1 глава

«Моя родина»

Лорі стояла біля входу в будинок, нервово поправляючи лямки свого шкільного портфеля. Сьогодні був важливий день, і вона знала, що розповідь про свою родину на уроці вимагатиме від неї неабиякої сміливості. Її пухнасті чорні волосся підлітало на ранковому вітерці, а рубінові очі з цікавістю дивились на її тата, який вийшов попрощатися з донькою.

— Ну що, готова розповісти всім, яка в тебе велика і дружня родина? — у його голосі звучала легка нотка іронії.

Лорі кивнула, намагаючись не видати хвилювання, яке крутилося всередині.

— Тільки дивись, Лорі, — додав Кен, трохи знижуючи голос. — Якщо раптом хтось почне сумніватися, що ми такі чудові, як ти розповідаєш... Хех, може, краще нових родичів придумаєш? — Він підморгнув, усміхнувшись.

Лорі засміялась, зрозумівши жарт батька, але її усмішка швидко змінилася серйозним виразом.

— Тато, я все розповім правильно. І ніхто не буде сумніватися, що ви найкращі! — впевнено заявила вона.

Кен став, нахилився і поцілував Лорі в лоб:

— Я ні на мить не сумніваюся, що ти впораєшся. Удачі тобі, маля. Пам’ятай, що ми всі за тебе боліємо. Покажи цим молокососам, чого варті Корненсі.

Лорі міцно обняла батька, відчуваючи його силу і підтримку, яка передавалася їй через цей короткий момент близькості.

— Дякую, тато. Я постараюся!

Кен усміхнувся, потім відкрив двері, випускаючи доньку на вулицю:

— Іди, і не забудь — ти наша гордість.

Дівчинка ще раз кивнула і пішла стежкою до школи, відчуваючи, як тепло батьківського благословення заповнює її серце. Вона знала, що все буде добре, і була готова розповісти всім про свою велику і незвичайну родину.

***

Вона обережно відчинила двері кабінету, зазирнула всередину і побачила, що всі її однокласники вже сидять за партами, а вчителька Олівія стоїть біля дошки, готова до уроку. В кімнаті панувала легка метушня, з дітьми, які шепчуться між собою, і суматохою в їхніх рухах.

— Доброго ранку, міс Олівія! — усміхнено сказала Лорі, заходячи в клас.

Олівія, жінка середнього віку з добрими очима, повернулася до Лорі і кивнула в знак привітання.

— Доброго ранку, Лорі. Сідай на місце.

Лорі вибрала парту біля вікна, де світло проникало через штори, освітлюючи її темні волосся. Вона влаштувалась за партою і подивилася на однокласників, які вже почали перешіптуватися і обмінюватися поглядами.

Урок майже закінчився, поки вчителька не закінчила з іншими дітьми.

Лорі відчувала, як її напруження наростає, коли черга її однокласників наближалася до кінця. Нарешті міс Олівія звернулася до неї.

— Лорі Корненсі, твоя черга. Розкажи нам про свою родину.

  Вона встала і підійшла до дошки, її серце забилося швидше,спробувала заспокоїтися, глибоко вдихнувши і згадуючи, що в неї є все, щоб зробити цей момент особливим. Лорі повернулася до класу і почала.

— Доброго дня, я Лорі Корненсі. Моя родина — це... — трохи зам'ялась, збираючи думки. — Моя родина — це досить незвично. У мене є не тільки мама і тато, але й кілька людей, які є важливими для мене… людьми… Моя родина відноситься до мафіозних груп і кланів…

В цей момент вона побачила, як деякі однокласники розкрили роти від подиву і інтересу, а деякі — від жаху і страху. Здавалося, що деякі з них ось-ось вигукнуть від жаху. Але вона змогла набратися сміливості і рішучості, щоб довести, що мафіозники — це не страшні люди. Вони можуть бути добрими і турботливими, як її родина.

Наприклад, Вітані — вона не просто бос, вона — як справжня мама нашої великої родини. Вона дуже сильна і смілива. Вітані всім управляє, як королева, і завжди знає, що робити, навіть у найскладніші моменти. Вона ніколи не дозволяє нам здаватися і завжди підтримує кожного з нас. Вона навчила мене, що немає нічого важливішого родини і що ми завжди повинні бути разом, незважаючи на всі труднощі.

Поки Лорі розповідала про Вітані, її мама і тато разом з іншими членами родини займалася забавним заняттям. Вітані, зосереджена і рішуча, переглядала плани захоплення нової території у наркобарона, який створював проблеми. Вона тихо віддавала накази, обдумуючи кожну деталь неперевершеного плану.

— Мій тато, Кен, — він дуже сильний і завжди готовий захистити нашу родину. Він поряд, коли мені потрібна підтримка, і завжди знає, що сказати, щоб заспокоїти мене. Мама каже, що тато усміхається тільки тоді, коли поруч з тими, кого любить. Він навчив мене, як бути сміливою і ніколи не боятися труднощів.

Кен стояв біля дверей будівлі, перевіряючи зброю і готуючи команду до початку операції. Він повернувся до Вітані і тихо запитав:

— Все готово?

Та кивнула, не відриваючи очей від планів.

— Вперед. Діємо швидко і без зайвих рухів. Ти прикриваєш нас ззовні, кохана, як завжди.

— Моя мама Ліна — вона дуже красива, як фарфоровий лялька, але ще й неймовірно сильна. Вона завжди допомагає мені з уроками, і я знаю, що можу звернутися до неї за порадою з будь-якого питання. Але найголовніше, що мама вміє поводитися з катаною і завжди готова захистити нас.

В цей час Ліна, одягнена в чорний костюм, підкралася через задній вхід будівлі. Вона обережно витягнула катану і, прикрившись тінню, підкралася до охоронця, що стояв біля дверей. Зробивши кілька швидких рухів, вона нейтралізувала його, не видавши жодного звуку.

— Мінус один, — прошепотіла Ліна в рацію. — Проходимо до головного залу.

«Мішель і Кайон — мої старші брат і сестра. Вони демони, але це зовсім не страшно. Мішелька завжди спокійна, як вода, а Кайон — енергійний, як вогонь. Вони навчили мене, що в житті завжди є баланс між спокоєм і пристрастю, між водою і вогнем»