Пролог

— Давним-давно, коли зірки були лише іскрами в безкінечній темряві, і коли світло і темрява були єдиним цілим, існували два могутні створіння. Одне уособлювало порядок і гармонію, інше — силу і хаос. Разом вони вирішили створити новий світ, який став би втіленням їхніх протилежних прагнень.

Перша істота, прагнучи стабільності, викувала гори, виліпила річки і розлила океани. Вона вдихнула життя в перших істот, які стали населяти новий світ. Цей світ був спокійним і врівноваженим, як ретельно складена мелодія, в якій кожен звук займав своє місце.

Але друга істота не могла задовольнитися таким спокоєм. Вона прагнула пристрасті, руху і змін. З її волею народилися вулкани і глибокі прірви, земля наповнилася магією і таємницями. Новий світ закипів життям, бурхливим, змінним, повним любові і ненависті.

— Мамо, а як їх називали? — запитала Лорі, щільніше закутуючись в ковдру і дивлячись на свою маму.

— Їх називали Дракорніуми і Демони, — м’яко відповіла Ліна. — Дракорніуми, спадкоємці сили і порядку, були могутніми істотами з крилами, здатними розрізати небеса, і з диханням, яке керує стихіями. Демони, навпаки, були втіленням хаосу і магії, здатні змінювати свою форму і керувати неймовірними силами.

Лорі уважно слухала, відчуваючи спокій, який випромінював мамин голос. У довгому, прямому чорному волоссі Ліни, що спадало на її плечі, відбивався тьмяний світло нічника. Її мама, з блідою шкірою і високими вилицями, виглядала майже як фарфорова лялька, крихка, але в той же час сильна і впевнена в собі.

— Вони жили разом?

— Так, спочатку Дракорніуми і Демони жили в мирі, розуміючи, що вони доповнюють одне одного, — продовжила вона, її голос ставав усе тихішим, ніби вона ділилася чимось дуже важливим. — Але з часом хаос почав посилюватися, і Дракорніуми стали боятися, що Демони зруйнують їхній світ. Конфлікти почали розгоратися, і незабаром спалахнула Велика війна.

— І що було далі? — Лорі затримала подих, передчуваючи кінець історії.

— Дракорніуми здобули перемогу, — Ліна трохи нахилилася до дочки, щоб дивитися їй прямо в очі. — Вони вигнали Демонів на далекий острів, оточений бурхливими водами і прихований магією. Але Демони не здалися. В вигнанні вони знайшли союзників серед людей, і разом вони стали ще могутнішими, ніж раніше. Ці нові створіння стали відомі як Стихійні Демони, здатні керувати силами природи і магії.

У цей момент двері відчинилися, і до кімнати увійшов Кен, високий, широкоплечий чоловік з темними очима за окулярами і виразними рисами обличчя. Його спокійний, але владний голос наповнив кімнату:

— Лорі, вже пізно. Досить витягати з мами казки, пора спати.

Лорі усміхнулася, не обертаючись:

— Тату, завтра я розповім усім у школі про нашу родину! — радісно заявила Лорі, її очі, немов два рубіни, загорілися від передчуття.

— Справді? — Кен сів поруч з жінкою і трохи нахилився до дочки. — І що ти скажеш? Про те, як у дядька Кайона підвішений язик, або як ти наминаєш пироги Мішель?

— І про те, як Вітані вчила мене грати в карти! — її сміх був заразливим.

— Прибережи ці історії, не травмуй вчителів у перший же день — серйозно сказав Кен, але в його голосі все ще звучала ніжність. — На добраніч, мала.

— Хаха, на добраніч, татку, — Лорі потягнулася до нього для обіймів.

— Солодких снів, люба, — додала Ліна, поцілувавши  в лоб, її чорне волосся м’яко торкнулося обличчя доньки.

Лорі заплющила очі, відчуваючи тепло і любов, що її оточували. Вона з нетерпінням чекала завтрашнього дня, щоб розповісти про свою велику, згуртовану родину, яка була для неї цілим світом.