8. Соловей

Аврора прокинулася від того, що щось важке притиснуло її груди й заважало дихати. Першою реакцією був переляк, але вже в наступну мить розплющила очі й побачила — це всього-на-всього важке чоловіче передпліччя.

Всеволод спав на животі, розкинувши руки в різні боки, і правиця якраз притисла їй груди. Бентежило те, що його долоня затишно примостилася на її лівий пагорб, хай і поверх ковдри.

Вона перевела подих. Повернула голову і задивилася на чоловіка, який спав поруч. У нього був дуже гарний — виразний і прямий ніс. І губи гарні — тонкі, як личить чоловікові, але м’які. Точно, м’які. Аврора згадала, як він вчора поцілував її щоку і майже торкнувся вуст.

— От халепа, — простогнала і замружилася.

Не можна, не можна лежати й дивитися на його губи. Від цього серце прокидається і просить ласки.

А це ж правда, їй бракує чоловічої ласки. Бракує міцних чоловічих обіймів, руки в руці, сильного плеча і втішливого голосу.

Бракує Михася — весь час була певна. Й тільки зараз вперше допустила думку: а якщо вона все-таки зможе колись відкрити серце для іншого чоловіка?

Серце цій ідеї пручалося, обурювалося, запевняло, що зарезервоване на віки вічні для єдиного. Але ласки все одно просило, дурне таке.

Аврора взяла Всеволодове зап’ястя в пальці й обережно, щоб не розбудити, пересунула його руку на ліжко. Підвелася і тихенько пішла у спальню сина. Він теж ще спав, сонько маленький.

Вирішила скористатися цим сонним царством, щоб привести себе до ладу і спитати про сніданок. Тихенько вийшла у ванну, вмилася і переодяглася. Тоді спустилася на перший поверх і знайшла Орисю, попросила приготувати сніданок на чотирьох людей.

— Я вже готую, — засміялася господиня. — Ваш данець з шостої ранку питає про їжу.

— Ого. Справді?

— Аякже! Я йому вже приготувала перекус, а Микола — чан. Подивіться!

Орися кивнула у вікно. Виглянувши, Аврора побачила чарівну картину: Ганс Крістіан сидів у чані, попивав щось з високої склянки і з задоволеною усмішкою дивився на гори.

— Сподіваюся, це не настоянка? — про всяк випадок уточнила.

— О, ні! Це узвар, — підморгнула Орися. — Я пропонувала йому домашнє вино, але він відповів щось своєю мовою, що стало ясно одразу — алкоголю не хоче.

Аврора тихенько засміялася і пішла з кухні, щоб не заважати Орисі. Накинула на плечі свою шубку, вийшла на поріг привітатися з Гансом Крістіаном. Однак він уже тримав у руці смартфон і говорив з кимось по відеозв’язку. Вирішила зачекати, не втручатися в розмову.

— То ти рання пташка? — почула позаду.

Всеволод, ще трохи сонний, але вже одягнений і причесаний, вийшов з будинку і зупинився поруч.

— Це Ганс — соловейко. А я з задоволенням спала б ще, якби чиясь рука не притисла мені легені й не завадила дихати.

— Точно легені? У сні мені здавалося, що під рукою — щось м’яке і пружне…

Вона насупила брови, глянула на нього перебільшено грізно, і Всеволод засміявся.

— Вибач. Насправді я займаю багато простору, коли сплю. Дурна звичка.

Вони замовкли й спостерігали за Гансом Крістіаном, який зі жвавим захопленням розповідав щось і показував у різних ракурсах чан на камеру.

— Ти розумієш, про що він? — шепнула Аврора.

— Здається, з дружиною говорить. — Всеволод прислухався. — Каже, що їй тут сподобалося б… Схоже, вона любить воду і спа-процедури… О, а тепер він тебе розхвалює. Каже, що в його ділового партнера неймовірна дружина, яка знає багато всього про гори і… і чудово планує маршрут… Авроро, ти диво.  

— Ого, прямо так і сказав? — Вона засміялася і зазирнула йому у вічі.

— Ні, це я кажу. — Всеволод відповів на той погляд своїм, а тоді зиркнув на ямочки. Ямочки, від яких з ним щось сталося і тепер ставалося щоразу, як їх бачив. — Це я кажу, що ти диво — мені несказанно пощастило, що в іграшковому магазині натрапив на вас з Ромчиком. Це таке везіння, яке буває…

— Лише перед Різдвом?

— Лише раз у житті.

Вони завмерли, не зводячи поглядів одне з одного. Дивилися б так хтозна-скільки часу, якби не почули голос Ганса Крістіана:

— Авроро! Всеволоде! Доброго ранку! — гукнув він, нарешті побачивши їх. — Заждіть, я познайомлю вас зі своєю дружиною.

Як був, у мокрих плавках, побіг через все подвір’я до них, нітрохи не бентежачись кільком градусам морозу.

— Моя люба, знайомся, це чарівне подружжя, яке мене запросило, — Всеволод і Аврора, — сказав він данською, а тоді вже до них англійською: — Знайомтеся, це моя дружина Анна Луїза.

З дисплея його смартфона на них дивилася стильна блондинка з короткою зачіскою і відкритим світлим поглядом. На вигляд їй можна було дати не більш як п'ятдесят, але Всеволод знав, що вона на два роки старша за чоловіка, отже їй п'ятдесят дев'ять.

— Рада з вами познайомитися! — Анна Луїза засяяла. — Ганс під таким враженням від України й відпочинку!

— Ми дуже приємно відпочиваємо! Ми раді, що ваш чоловік прийняв запрошення! — відповів Всеволод данською.

Доки говорив, поклав руку на талію Аврори і притулив її до себе. Вона не знала, про що йшла мова, але з привітних інтонацій здогадувалася, що про щось приємне.

— Наступного разу обов'язково приїжджайте з чоловіком! — запросила українською, а Всеволод переклав на данську.

Анна Луїза усміхнулася і подякувала за запрошення. Вони обмовилися ще кількома словами, і Ганс Крістіан розірвав дзвінок, перед тим пообіцявши дружині надіслати сьогодні багато фото.

— А чому Анна Луїза не приїхала з вами? — поцікавилася Аврора.

— О, вона не захотіла зі мною їхати, бо думала, що їй буде нудно, доки я займатимуся серйозними діловими розмовами! — Гість засміявся. — Але це ж просто казково! Фантастично! Я зовсім не розраховував аж на таку подорож! Всеволоде, я приємно вражений! А тобою, Авроро, вражений ще більше! Ці всі чудові місця — це ж твоя ідея, так? Казково. Знаєте, у нас в Данії немає якоїсь особливої банної культури. Моя дружина дуже любить Фінляндію з її саунами і Ісландію з гейзерами, ми часто разом подорожуємо! Але у металевій каструлі на вогні мене ще ніде не варили! Це так цікаво!