2. Не Дюймовочка

— Без інтиму!

Аврора сиділа за світлим кухонним столом на світлій кухні в домі чужого чоловіка. Сиділа і повірити не могла, що погодилася на авантюру.

— Звісно, без інтиму. — Всеволод виставив долоні вперед. — Але доведеться триматися за руки. Іноді — обійму за плечі, поцілую в щоку. Для правдоподібності. Пан Йогансен повинен повірити, що ми сім'я.

— Гаразд. З мене погана актриса, але я спробую.

— Тобі взагалі нічого не доведеться робити, лише усміхатися. Ганс Крістіан української не знає, я говоритиму з ним данською.

— Ти знаєш данську?

— Ну-у-у… Так. Це довга історія. Ходімо краще покажу тобі дім. Ми переночуємо тут лише сьогодні, але треба, щоб ти орієнтувалася.

Вчора фея-помічниця Оксана розповіла Аврорі подробиці авантюри і в загальних рисах ознайомила з заморочками свого боса. Тож дивуватися хюґе в домі Всеволода не прийшлося. Він був маніакально одержимим данськими іграшками й Данією загалом, і це накладало відбиток на стиль оселі.

— Камін справжній? — тільки перепитувала Аврора, зазираючи на яскраві язики полум'я.

Або:

— Це шерсть? — уточняла, мацаючи затишний плед, недбало кинутий на софі.

І, звісно, придивлялася до господаря дому й свого фіктивного чоловіка на тиждень.

Всеволод справляв враження цілком собі інтелігентної особи. Тримався рівно, говорив небагато, руки не розпускав. Що ще треба від чоловіка?

Ну і був достатньо симпатичним, щоб триматися з ним за руку. Густа шевелюра і гладко виголене підборіддя їй завжди подобалися в чоловіках.

— Ходімо на другий поверх, — запропонував він.

У світлій спальні прямо над ліжком висів сімейний портрет. Аврора придивилася до блондинки з модельними параметрами, тоді опустила погляд і глянула на свій светр розміру L. Светр уже став великуватим. За останні десять місяців вона скинула всі кілограми, які набрала за десять років щасливого життя. Скинула, але до розміру S все одно не добралася. Тверда «емка» ніяк не тягнула на параметри Дюймовочки.

— Не схожа я на твою колишню дружину. — Зітхнула, поправляючи светр. — І Ромчик не Микита. Може, прибрати портрет, доки гість буде в домі?

— Краще прибрати.

Всеволод виліз на ліжко, зняв сімейне фото. Не без жалю його погляд ковзнув милим личком сина.

Портрет знайшов нове місце у шафі.

Доки Аврора вивчала дім, Ромчик грався в кімнаті Микити. Вона зазирнула туди, побачила задоволеного сина серед гори конструкторів і пішла за Всеволодом далі.

Третя спальня вже була готова приймати гостя, а на кухню от-от мала прибути вечеря з ресторану.

— Може, я щось приготую? — запропонувала Аврора, почергово зазираючи у шафки з кухонним начинням.

— О, це зайве. Хіба що завтра на сніданок перед виїздом щось зробиш.

Вона кивнула і зазирнула в холодильник. Сири, молоко і морепродукти дивилися на неї своїми європейськими етикетками, а польські соки навіть зверхньо підморгували.

— Ти не думаєш, що Гансу Крістіану буде цікавіше поїсти й випити чогось нашого?

— Я подумав, що звичне — краще. Особливо перед далекою дорогою.

Аврора примружилася і подумки поставила галочку навпроти пункту ннагодувати і напоїти данця чимось нашим.

— Яка в нас програма на завтра?

— Стрий і Сколівські Бескиди, спа в розкішному гірськолижному комплексі й ночівля там же.

— Тоді заїдемо ще в одне місце. Навіть два, — запропонувала.

— Ні-ні. Стоп! Програма вже готова, все продумано, жодних відхилень. Щоб усе пройшло ідеально, маємо робити чітко за планом.

Вона ляснула дверцятами холодильника, різко повернулася до Всеволода.

— Ти завжди такий нудний? А де ж місце для відпочинку й спонтанності?

— Я не нудний, а продуманий. Від цієї поїздки залежить… Залежить контракт.

— Чим він такий важливий, цей твій контракт, що ти вигадав цілу аферу? Хіба у світі мало іграшок, які можна продавати?

Всеволод надувся як риба-їжак, буркнув гостро:

— Багато! Але мені потрібні саме ці! — І вловивши подив у погляді Аврори, більш примирливо додав: — Мрія у мене така, давня мрія. Ходімо далі. І взагалі… Я тебе найняв лише для того, щоб ти усміхалася і кивала. За програму подорожі відповідальний я.

Він відвернувся й почвалав до комори, не побачивши закочених очей Аврори. Щоб вона тільки усміхалася і кивала? Не на ту напав.

Якщо вже підписалася, вона неодмінно відпрацює цей тиждень з усією відповідальністю. Відпрацює і відпочине з сином. Але й свої корективи внесе!

— Ось тут всяке для дому. — Всеволод обвів рукою невелике приміщення, обставлене шафками по периметру. — Навряд чи тобі щось з цього знадобиться сьогодні ввечері, але на всякий випадок роздивися.

Аврора зайшла всередину, зазирнула в одну шафку, в іншу, дійшла до великої шафи, що відрізнялася від решти масивністю і добротною деревиною.

— Не відкривай! — вигукнув Всеволод якраз тоді, коли вона взялася за ручку. — Там колекція.

Але було вже пізно.

Аврора встигла тільки зойкнути і прикрити голову руками, перш ніж її маківку щось огріло.

— Ой! Колекція мотлоху? — Випроставшись, глянула собі під ноги і побачила книжку. Прочитала вголос назву: — «Темна матерія. Лайно. Історія лайна».

Здивований погляд облишив книгу і мимоволі побіг поличками, перечепився за обідок унітаза і клізму.

— Чи колекція твоїх проблем з травленням?

— Ні. — Всеволод зітхнув. Потер чоло і терпляче пояснив: — Коли мене хтось сильно роздратує, я купую предмет, який асоціюється з цією людиною, і кладу в шафу.

— А-а-а... Як цікаво! І для кого он та клізма?

— Теща.

— А ця книга?

— Недобросовісний діловий партнер.

Липучка для одягу, презерватив у квадратному пакетику, ганчірка, сувенірна статуетка осла, упаковка желейок у формі черв'яків… Аврора водила поглядом по цьому всьому багатству і подумки відзначала, що навіть спосіб знімати стрес у її фіктивного чоловіка вельми занудний.

Нарешті глянула на аптечний тюбик з самого краю з промовистим зображенням кобри. Прочитала вголос: