ІродІада І Дзеркало РеволюцІЇ
Коли вона цілувала Сидора
Перед її очима тяглася ополонка. Вирізана у льоду, вона здавалося їй дзеркалом, урізаним ножівкою. Гладінь не колихалася. Сніжинки обсипалися у воду. Не міркуючи. Вони нагадали Іродіаді, у якої світ кружляв в очах, квітки черемхи. Коли вона цілувала Сидора там, в минулому житті. І блищав сніг, тонким пилом, діамантовим.
Сидоренко щулився. Іванов знімав свою краватку із зав'язаних ним рук Іродіади. Затягнутий вузол не піддавався.
– Та зріж ти його, – зашипів Сидоренко, озираючись.
– Жалко, – заперечив Іванов, – шеф подарував. Дорогий. Ще запитає, чому не ношу.
Іванов був тепер богом. Бо в своїх руках він тримав життя і смерть.
І все з'являлося і тонуло в напівсні або напівбутті Іродіади. Вона не відчувала холоду. Вона нічого не відчувала. Тільки бачила, як падають сніжинки на воду. І раптом їй стало солодко до відчуття нудотного запаху черемхи. І, вдихаючи цю солодкість, вона занурювалася, все глибше і глибше.
Тим часом ніч ставала на диби. Піднімався вітер.
І зима в той рік лютувала. На просторах Євразії гинула озимина. Падала худоба. Дули суховії, долаючи навіть межі Гобі і гір Алтая.
#1096 в Детектив/Трилер
#476 в Детектив
#5991 в Любовні романи
Відредаговано: 24.04.2023
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
