На роботі

Три дні відпрацювала Іродіада.

– Не думав, – хвалив її майстер, – зазвичай молоді змотують вудки після першої зміни. Важко?

– Рукам робота, – обдарувала його усмішкою Іродіада, – душі і тілу втіха. Мене влаштовує. Три дні рабства, – Іродіада посміхнулася ще яскравіше. – Це ж формене рабство: дванадцять годин у зміну.

– Зате в теплі. І над головою уся стеля в золоті.

– Це парафін?

– І суміші різних кислот, – пожвавився майстер, – оцтова, синільна. Та ти не звертай уваги. Через місяць вони злипнуться і, почорнівши, стануть нешкідливими. Старайся виходити на повітря.

– Ну так, – пирснула Іродіада, – у мене ж аж 90 вільних на зміну хвилин.

– Звикнеш. Як мовиться: стерпиться – злюбиться.

– Заради любові можна все стерпіти.

– Зверни увагу, – вказав поглядом майстер в отвір між верстатами, – наш тутошній терорист по жіночій лінії рухається до тебе. У нього погоняло Бик. Остерігайся і не зли його. Дещо він хворий на голову. Безчинствує, трапляється. Бач, смурний. Посміхається в три дні раз. Коли яка діва приглянеться йому або з перепою – може згвалтувати.

– Жінка, – відповіла Іродіада, не відриваючись від конвейєра і вправно вибираючи з піддону його падаючі і падаючі рулони целофану, – дістається тому, хто їй подобається.

– Від Бика, – сказав майстер, схиливши свою лису голову до вуха Іродіади, – якщо приставати буде, а він приставатиме, придумай, де сховатися.

І майстер пішов.

На Іродіаду насувався здоров'як у синій фуфайці. Ітееровец. Від нього вже разило перегаром і гнилозубим диханням похотливця.

Він хлопнув Іродіаду долонею по плечу.

Іродіада не пискнула. Хоча удар був болючим.

– Сгодишься, подруга, – заговорив важкий бас, – на пару разочків, а? Подумаємо?

Іродіада піднялася. Поволі.

Поправила свою зачіску.

Посміхнулася.

– Ти, – схопила електрика правою рукою між ніг Іродіада, – швидше думай! – в лівій її руці блищало вістря шила.