Ще бесіда

Хотіла їхати в столицю відразу Іродіада. Та Пазік тільки в пізні сутінки досяг райцентру. Від автостанції по собачих стежках добралася вона на квартиру свою.

– Не розчищають тротуари? – запитав її Степанич, розливаючи чай у чашки.

На кухонному столі, в самій середині, красувався торт. Верхня частина його круглої коробки вже була пристосована під годівничку. Хазяїн присукав до неї оборочки і вивісив за вікно. У світлі кухонної лампочки годівниця ця красувалася перевернутим догори ногами написом «Київський».

– Не розчищають.

– І не стануть, – махнув рукою господар, – що їм, батькам міста, до народу. Їздять собі на машинах. Пішки ходять тільки по коридорах влади. І то, думаю, тимчасово.

– Тому що тимчасові? – потягнулася Іродіада до чашки.

– На жаль, – посміхнувся у відповідь Степанич, – он, в уряді вже їздять на двоколісній палиці, електроприводній. І наші скоро їздити почнуть. А чого там, – розвів він руками, – коридори у нас дозволяють. Вжик, і поїхав собі мер з свого кабінету у справах, в кабінет головного бухгалтера. Поділять гроші, і вжик – на перекур поїхали, узявшись за руки. Краса.

– А як же народ? – пригубила чай Іродіада.

– Люди тут звикли слідувати за своїми диктаторами.

– Це надто сміливо і досить помилково сказано.

– Ні в якому разі.

– Правильно говорити «у будь-якому разі», – посміхнулася Іродіада іронічно.

– Це чому ще?

– Так красивіше і, – Іродіада замислилася, – вказує на широкий спектр вашої розумової діяльності. Адже думка від кожної частини виграє в ясності. І навіть найменшу її частину не можна цілком зрозуміти, коли заздалегідь не зрозуміле ціле.

– Чи не мариш ти? Не простудилася?

– Я народилася взимку, – посміхнулася ще прекрасніше Іродіада, – у мене навіть руки не мерзнуть, ніколи.

І вона через стіл протягнула йому свої долоні:

– Поторкайте.

Степанич зніяковів. Він явно не знав, що робити. Це було так смішно Іродіаді. І вона поспішила йому на виручку:

– Марення спотворює споглядання, безумство – думки.