Кодекс честі і римське право

– Та все ж, – підвівся сержант, – я не розумію.

– Чого?

– Як могли їй упекти десятку? Адже тут самооборону можна оформити, запросто.

– Можна було, – Петренко теж підвівся з-за столу. Розім'яв ноги, напівприсівши, і піднявшись, випрямився, немов пружина. – Але, скажу я, баба – уперта бестія. Її питають, з натяком: «Ви це з політичних міркувань?» А вона: «По-людських». І хоч убий. Більше ні слова. А тут ще у кандидата фейс пішов дірками та горбами. Та й Захід озброївся. Куди заховати? Одна дорога – за грати.

– Ну, а слідство? Кримінально-правовий захист? – не здавався сержант, і вуха його почервоніли. – Є ж порівняльні дослідження, математичні моделі, диференціація. Судді, в решті-решт.

– Специфіка, дорогий мій, всіх наших судово-медичних експертиз, так само як і розслідувань, пов'язана з складністю об'єктів, що вивчаються, зрозумій це! Об'єктивність!!! Тут я ставлю три знаки оклику. А те, що вивчав ти там різні речові докази, статистичні аналізи, адвокатуру та інше – теж справа потрібна.

– Вона що, рецидивіст? Засудили не чесно!

– Можливо, – слідчий зробив розворот і всівся знову за свій стілець, – і не чесно. Але людину вона позбавила життя. А вбивство – один з найтяжчих злочинів. Нагадаю – стаття 93.

– Самооборонялась. – стиснув кулаки сержант. – І вдарила вона каменем у стані сильного душевного хвилювання, унаслідок протизаконного насильства. Це її природне право. Він же, цей бодігард, за волосся її тягнув. Тут образа з боку потерпілого. І стаття дев'яносто п'ята. До п'яти років.

– А потерпілий виконував службовий обов'язок, – Петренко підняв вказівний палець, – як би там не було. І, нагадаю тобі, якщо ти забув, – слідчий навіть підвівся з-за столу, – ми, слава богу, живемо хоч і по адаптованому, але римському праву. А якщо б жили по природному, то люди вбивали і поїдали б один одного.

– Таке скажете...

– Повторю, – Петренко сів знову, втихомирюючись, – потерпілий виконував свою справу, службову.

– Посцяти кандидата водив.

Слідчий хотів виматюкати молодшого за званням, але стримався.

– При Янику, – сказав він, розтягуючи слова, – її ам-ні-сту-вати хо-ті-ли.

– Ну?

– Запропонували їй знову з політичних міркувань вбивство. А вона – ні в яку. Щось там про кодекс честі наплела. Книжок, бачиш, в тюремній бібліотеці начиталася. Та інтернет там їм ще підвели. Усамітнилася… До неї ніхто ніколи не приїжджав. Є, сержант, і такі, до кого ніхто не приїжджає. Роками… Одним словом, не парся. Навіщо тобі зечка?

– Реалізація прав і свобод єдина для всіх, – заперечив сержант, заспокоюючись, – чесних людей.

– Ото ж і воно! Знай край, та не падай.

– Накажуть, – слідчий почухав свою потилицю, – змінять і мораль, і закон. Бо працюють над їх перетворенням ті, хто з успіхом, тобто безкарно, здійснює все, що захоче...