Говорили про Кафку

Говорили про Кафку

– Не цікаво, – поклала новелу «Вирок» на лопатки Іродіада, опустивши книгу на кухонний стіл.

– Швидко ж ти..., – зніяковів Калина Степанович, – розумні книги читати треба поволі.

– Це не розумна книга, нудна.

– Чому?

– Автор дуже далекий від мене особисто, життя нашого і, навіть, класової боротьби, – посміхнулася вона лукаво, – хоча за права трударів пнувся. Відчувається. Все у нього – калічі, бідолаги, переродженці, виродки, жуки, таргани. Журба, одним словом.

– Саме життя Кафки, який ходив на службу щодня, включно і суботу, було одноманітне і нудне. Бо Кафка, – розгорнув книгу Калина Степанович, – був юристом празької філії державної компанії Австро-угорської імперії, що займалася страхуванням робочих від нещасних випадків на виробництві. Тому і знав, що філія з її двомастами тридцятьма співробітниками просто не в змозі контролювати близько двохсот тисяч промислових підприємств. Я дивуюся, – продовжував він, примруживши очі, – чому дослідники і критики екзистенціалізму так мало уваги приділяли його цій службі. А контора ця була створена згідно високому маніфесту Франца-Йозефа. По німецькому, відмітимо, зразку, була державним інститутом, покликаним полегшити долю трудящих і, таким чином, відвернути їх від небезпечних ідей.

– Від ідей, – наливала в чайник воду із крана Іродіада, – відвернути не можна маніфестами.

– Індустріалізація кінця дев'ятнадцятого століття, – посміхнувся кисло і Степанич, – була нестримна. Саме вона і зробила людину придатком верстата і конвейєра. Про охорону праці тоді і мови не було. Бо в конструкціях різних агрегатів використовувалися довгі приводні паси.

– А, – закрила кран Іродіада, – це я бачила у фільмі «Новісенто». Там в трюмі корабля шурували машини. Величезні поршні і довгі ремені. Я не все розумію. Адже я самоучка.

– А що тут розуміти? Працівник, що зазівався, потрапляв під ремінь і, в кращому разі, залишався калікою. Як ти говориш, «каліч`ю» на все життя. Або візьми строгальний верстат. Шпіндель, що там обертається, був абсолютно відкритий. Секундна неуважність – і робочий без пальця. А на будівництвах… Там люди падають з крокв, драбини перекидаються. І так далі. Але замість того, щоб узяти штурмом і розгромити канцелярські шафи і столи, ці каліки приходять прохачами в страхову контору. Службові кабінети і зали суду, заводські цехи і машини, що зійшли з розуму, люди, гори документів і архівний пил, помісні замки і кам'яні кар'єри, повільні чиновники, смутні робочі і зухвалі слідчі – все це відбилося, як в дзеркалі, в його розповідях і романах.

– Так воно і понині, – поставила чайник, немов крапку в кінець тексту, на плиту і запалила газ Іродіада.