Якщо довго дивитися на намотування рулону

Якщо довго дивитися на намотування рулону

Як дні життя, намотується рулон. Шість екструдерів у цеху гудуть. Робочі-мужики грають в дурня, поки обертаються барабани плівки.

Безперервно.

У три зміни.

Так само, безперервно, працює жінка-пакувальник.

Її руки обклеюють етикетками двадцять тугих рулонів за хвилину. Вони, ці руки, вихоплюють падаючі в приймач, гнутий з цілісного шматка жерсті, мотки поліетилену. А вони все падають, падають, падають.

І так щодня з 8:00 до 18:00. На етикетці чорно-білим текст: «Пакети для сміття» 35 л / 30 шт. АК.

–У жінок один вихідний день, – говорить майстер, низький, немов вбетонованный у підлогу чоловік. Він абсолютно лисий. – За це ти зможеш, якщо старатимешся, отримати від трьох до п'яти тисяч гривень. Радість, красуля, досягається у нас продуктивною активністю низкосидячих. Ось... таку роботу даємо ми людям. Біс би її побрав.

– Не варто досадувати на людську низькість, – відказала майстру Іродіада, – що б про неї не говорили, вона – сила...

Платонов за троячку

Убити нудьгу можна. Хоч і не надовго. Іродіада робила це читанням. Читала швидко. Бо кожна книга завжди продовжує знайомство з філософією Канта.

Книжкова лавка уціліла тільки в райцентрі. Там, у цокольному напівпідвалі висотки, збереглася вона на самому краю містечка.

Холод правив у лавці. Продавщиця щулилася у тілогрійку, поверх ватника надіту. Під її столом гудів теплообмінний апарат. – Ось, – виправдовувалася одягнена, – калорифер рятує.

Книги тіснили тільки дві полиці. Все нові – фентезі, жіночі романи, одкровення політиків, сурогати здорового способу життя до ста років. Інші стелажі і лежаки вкривали дитячі іграшки: ляльки, пістолети і автомати пластикові.

– Китай тисне, – пояснила продавщиця ще раз.

Іродіада знайшла в купі звалених в кутку фоліантів Андрія Платонова «Оповідання». Книга була майже нова. Навіть її суперобкладинка ще не зім'ята, не обшарпана.

– Приносять, – продовжувала розмовляти та, що гріє ноги під столом, – інтелігенти-пенсіонери. Їм жити нема за що. Здають за копійки. Молодь не читає такого.

– Скільки? – подала Іродіада їй через стіл книгу.

– Троячка, – смішно і гірко мовила господиня. – Три гривни. Три гривни, – намагалася вона посміхнутися повторно, – сказати б таке в роки нашій молодості. Просто не віриться своїм очам. Неправдоподібно. Але ніхто й не зазіхнув.

– Неправда, –  пролунав чоловічий голос.

І поволі, ніби з під самих звалених у купу старих книг, показався мужик. У комуфляжній фуфайці з облізлим коміром, брюках кольору заношеного давно хакі поверх кар`ерних берців.

– В кінці восьмидесятих, –  звузив він у щілину очі – навіть в глухих книгарнях хороший том  Платонова легко купувався і за п'ять рублів, і за три.

– Дивне таке і слухати, – відмахнулася продавщиця.

– Нітрохи, – потер долоню об долоню камуфльований, –  я спеціально  напружив мізки і перевірив. – Він закотив до стелі очі. Там розповзлася і вже давно потемніла  пляма минулого потопу. – Цю книженцію подарували мені на 17-ліття у 1966 році. Тоді  вона коштувала один рубель 52 копійки. І нікому не була потрібна, окрім рідкісних платонщиків.

– Так за рубель і п'ятдесят дві копійки в 1966 можна було тиждень прожити, – не здавалася господиня, – буханець хліба коштував 16 копійок. Справжнього хліба. Не того, що нині,  найдешевший потягне десятку і пліснявіє на другий день, – розгарячилася вона, і її щоки придбали рум'янець тепла.– Раніше все було краще, якісніше.

– Згадала баба як дівою була. – Посміхнувся мужик, та враз похнюпився і засів знову за купу.– І відьма хороша, поки молода, – пролунало звідти.

– Поговори мені ще, –  взялася в боки торговка книгами.– Прийшов в штанях, підеш з латками...

Все затихло.

На суперлаку обкладинки струнка, але бідно вдягнена жінка обіймає чоловіка, такого ж ніщеброда.

Іродіада обміняла папірець на книгу.

– Книга, – відкрила покупку Іродіада, – повинна мати перший і останній рядок, і тому в цьому відношенні вона завжди залишається дуже не схожою на людей.

Вона гортала перші, ще технічні сторінки, неквапом.

– І як би не походив на нас її зміст, тут буде суперечність. Ось простий приклад. Читаю перший рядок.

І в холодному просторі порожнечі голос її задзвенів: «Від татарських князів і мурз, в літописах тих, що прозвали мордовськими князями, відбулося стовпове міське дворянство.»

Іродіада перервала читання. Перевернула одним рухом руки всі сторінки книги і прочитала, монотонно і тихо: «Іванов кинув речовий мішок з вагону на землю, а потім спустився на нижній щабель вагону і зійшов з потягу на ту піщану доріжку, по якій бігли йому услід його діти».