Розділ 14 + Епілог

Розділ 14

Зараз.

10.05.2021р.

З вересня 2020-го року працюю в мережі «Все по три копійки». В мене чудова керівниця, котра трішки молодша за мене.

Хіх, я б взагалі була там найстарша, якби не колега Інна (котра і дала мені надію на спасіння репутації цього імені).

Ще одна колега не старша за мене, там рік різниці, якщо я знову не забула J (Моя пам’ять!)

І знову і в котре… Чергова робота подобається мені, адже це навіть приносить задоволення – добре виконувати роботу, вчитись чомусь новому (як от я нарешті почала вивчати жестову мову, щоб спілкуватися з покупцями) і отримувати зарплатню, але і тут (коли це вже закінчиться?) знову мишоловка…. Роботодавці не дали мені другий екземпляр договору, хоча обіцяли, коли підпишу перший, то відправлять мені другий… Ага, скільки вже місяців з вересня пройшло?...

Не забувайте брати свій екземпляр договору, вимагайте, якщо такий не дають! А якщо роботодавець скаже, що є лише один. То не підписуйте, адже, згідно нашого законодавства ви також маєте мати один екземпляр договору!

«І ще одне…»  — як казав дядечко з мого улюбленого мультфільму про Джекі Чана.

УВАЖНО читайте договір, а вже потім підписуйте!

Скільки вже раз я велася на «підпиши, а потім, як будеш мати час, то прочитаєш»?

Багацько, про що неодноразово пожалкувала, адже практично жодного разу опісля такої розмови про договір можна було забути, адже його відправляли «на офіс», а твоя копія не існувала у природі взагалі. А вже, коли ти почнеш вимагати від роботодавця законних прав, таких як невеличка перерва хоча б раз у кілька годин, чи обід довший, ніж 20 хвилин, то він каже, що «тоді і зарплату тобі платитимемо, як у договорі», маючи на увазі те, що частину зарплати видають на руки.

І знову стоп!

На кожній співбесіді на офіційну роботу я, як і всі інші люди, питаю про зарплату і помітьте, що ніхто з роботодавців не каже, що «ось офіційна зарплата, а ось у конверті», а кажуть, що «є ставка і є відсоток від продажу» вірно?

Так, ось і є гачок «системи», на який я і багацько інших працівників неодноразово «клювали»…

А на цій роботі ще й плюс, чи краще сказати «мінус»:

При черговому локдауні всіх працівників заставляють писати відпустки за свій рахунок (що не новина), але у нас ще й залишили їх без дати і з початку цього року не платять податки, відповідно не дораховуючи працівникам стажу… Я взнала це від не однієї працівниці, котра звільнилася і побачила, що увесь цей рік, виявляється, була у відпустці за власний рахунок, а виходила з неї лише на час лікарняного…

Я не писала заяву про відпустку за власний рахунок і не планую. Офіційно я звернулася на гарячу лінію міста Львова, з вимогою, аби за мене оплатили податок, сподіваюсь, що і інші працівники не мовчатимуть і не терпітимуть, спостерігаючи, як чесно відпрацьовані місяці чи роки не записуються в стаж і нам не доведеться на старості допрацьовувати роки для пенсії чи доплачувати…

Рутинна робота часто приносить задоволення, чи втомлює, набридає.

Якщо ж ви запитаєте, де вона, ідеальна робота?

…Її немає. Ти або працюєш поки є робота, або вона приносить задоволення…

Або є третій варіант? Хобі, котре стало роботою? Мабуть люди, котрі працюють на такій роботі – найщасливіші! Можливо, саме така робота і є ідеальною?

Хто знає… Добре там, де нас нема?

Чи ви шукаєте сенсу?

Я скажу одне – не шукайте сенсу там, де його нема. Живіть зараз, робіть світ кращим, робіть себе і людей навколо щасливими, адже це так прекрасно!

Епілог.

Що, занадто сиро? Це не те, що ви очікували від кінцівки книги? А чого ви очікуєте? Чого очікує кожна людина, почавши читати нову книгу, відкриваючи нову сторінку життя? Чи завжди вона отримує такий бажаний Happy end? І чи завжди цей Happy end такий, яким ми його уявляли? Звичайно що ні.

Он, колись у дитинстві я думала, що ми з сестрою сім’ями житимемо у нашому домі в селі, навіть поверхи ділили…

…А вже у вісімнадцять я мріяла стати журналісткою у Львові…

…А вже у двадцять мріяла зробити щасливими якомога більше людей, проводячи з ними «роботу»…

А що зараз?

Нехай я не живу на омріяному другому поверсі в селі…

І не беру інтерв’ю в іменитих людей…

Та в мені все ще жевріє вогник надії, що десь на землі ходять люди, яких я зроблю трошки щасливішими собою, чи своїми книгами J

Можливо, ми навіть зберемо разом їхні історії і запишемо у книги, аби надихати інших людей жити, працювати і радіти?

Я й досі працюю над собою, своїми слабкими і сильними сторонами, шукаючи в собі те, чим можна було б рухати світ до кращого – мабуть в цьому і є сенс існування людини?

А яка твоя історія?... Може… Напишемо книгу разом? ;)