Розділ 12

Розділ 12

З щоденника:

20.12.2019.

З вересня цього року працюю в масажній студії Premium класу у центрі, під керівництвом досвідченої власниці і директора.

Перед співбесідою я дуже переживала, але підготувалась: розівчила стандартні питання і відповіді англійською мовою, бо, коли я зателефонувала перед співбесідою, то почула сумнів у голосі директора:

Мабуть це через мій злегка дитячий голос, або відсутність вищої освіти, або і те і інше одночасно. ( Вища освіта, – це те, що я забула згадати у попередньому розділі. Аякже, дитячий голос набагато важливіше XD )

Сама співбесіда пройшла чудово, навіть, коли  я одне запитання англійською мовою не зрозуміла, то не показала цього і дала якусь стандартну відповідь. Сподіваюсь, що директор не помітив XD

В кінці співбесіди мені сказали, що я саме та, хто їм потрібна:

– Напевне, саме через це, ми так довго не могли знайти адміністратора, – посміхнувся директор.

А вже за декілька хвилин я прямувала на навчання до однієї з студій, в якій мене вже чекала інша адміністраторка.

З 10-го числа , вже опісля успішно пройденого навчання, я приступила до випробувального терміну роботи – 1 місяць, а з листопада вже працюю офіційно.

П.с. В день співбесіди, вже у студії, я зустрілася з засновницею, яку, успішно і зовсім, не впізнала J (на відео з її участю, які я переглядала перед цим, вона була в платті і з вечірнім макіяжем і зачіскою, або у формі спеціаліста своєї студії і виглядала мені старшою, а в живу, з щирою посмішкою, дредами і без макіяжу виглядала молодше і «неофіційно», і я ніколи б (до цього часу) не подумала, що це одна і та ж людина J)

***

Пройшов якийсь час і вже десь пів року я працювала і розвивалася в «масажному напрямку»…

І…. Як тільки я подумала, що ось воно моє місце, як *пух*…

Тут вже зіграла роль моя природна розсіяність і забудькуватість (а ще наївність і м’якість). Не думайте, я не навмисне. Просто так буває: ми помиляємось чи щось забуваємо, потрапляємо в складні ситуації чи вони самі нас знаходять, головне не здаватись і продовжувати радіти життю!

Я по справжньому рада, що працювала з людьми у масажній студії, мені навіть не хочеться міняти їхні імена у цій книзі (тому і не пишу їхніх іменJ), бо я закохалася в цю роботу так, як і в кожного з них. Так, я навчилася любити всіх людей і вважаю, що це прекрасно. Від клієнта з поганим настроєм до найпозитивніших працівників (J те, що я іноді злюся на погані вчинки чи на самих людей зовсім не означає, що я перестала їх любити.)

До речі, просто мушу зазначити, що провівши цю невеличку роботу з людьми (а це – всього пів року) я почала помічати «мі-мі-мішності» (милі на мою думку речі)  навіть в найсерйозніших людях! Не вірите? Хіх, добре, дам кілька прикладів.

Візьмемо хоча б трьох наших постійних клієнтів:

А) Старший чоловік, який завжди заходив і виходив без посмішки;

Б) Невисокий чоловік середнього віку, який завжди наполягав на своєму і часто дратувався;

В) Серйозний чоловік, який зазвичай спізнювався, також власник мережі «Недалечко» , в якій я колись працювала (і навіть не думала, що його зустріну J Життя має свої плани і від цього мені так цікаво і радісно у житті!) [ Фе, як мене іноді нудить від моєї «солодковості»… ]

Так от мімімішності помічені мною у чоловіка А:

Спочатку не виявлено, тож я почала шукати підхід. Він був мовчазним, що ускладнювало задачу, але я діяла поступово. Спочатку питалася: чи сподобався масаж і як він себе почуває, потім як справи чи настрій. Посміхалася і старалася допомагати (до прикладу класти його взуття у шафу, а одноразові капці після використання у корзину, він цього не робив і можливо йому було важко нахилятись, тож я почала робити це за нього). І з часом я помітила, що він також почав посміхатися і жартувати, почав приходити вже з хорошим настроєм, більше спілкуватися і навіть записуватися частіше.  Це не багато, але такі дрібниці піднімають мені настрій і надихають. Його зміни на краще тепер помітно здалеку і я рада, що змогла побачити таку його сторону і не тільки цього клієнта.

Чоловік Б:

З першої зустрічі щось пішло не так і він здався мені дуже дивакуватим. Як завжди, я старалася бути привітною, але це, навпаки, ніби відлякувало його, він вважав мою поведінку не професійною. Я в свою чергу, проконсультувавшись з директором ( а точніше після виховної години про те, як спілкуватися з клієнтами J Я ж «пряник», як інколи називає мене чоловік - миле, недосвідчене творіння, схильне до неконтрольованої доброти і зазвичай незграбне – як інколи бачу я себе ) почала вести себе з ним серйозно і майже без посмішок – здається спрацювало.  Інший момент в роботі, це те, що він хотів змінити тривалість і відповідно ціну масажу, чого у нас не було у «прайсі» і я намагалася йому це пояснити. Так було неодноразово, тож ми у студії порадилися і змінили загальні правила, тепер для нього можна міняти тривалість масажів, вираховуючи справедливу ціну.

Таких цікавих (а інколи драконячих) моментів у роботі саме з цим клієнтом було багато, але зараз це не має значення, скажу тільки, що трохи побоювалась його. Чому? Тому, що не могла зрозуміти, ось чому. А,  як відомо – ми,  люди, завжди боїмось того, чого не розуміємо J.