Розділ 11

Розділ 11

Як же нудно сидіти вдома і нічого не робити, правда? Ні?

Ну, добре, може комусь і подобається, але я так не вмію J завжди мушу щось робити, а краще – одразу декілька справ одночасно! Як то кажуть – ммм, я це люблю!

Ось так, одного разу, коли я відвідувала улюблену студію депіляції у центрі Львова (так, я також видаляю волосся – яка новина! ХD) і розмовляла з своєю майстринею, обговорюючи і скаржачись на попередні роботи:

– Я б вам радила піти у адміністрування, – без долі сарказму мовила вона. – Ви приємна і привітна, вмієте розмовляти з людьми, думаю вам якраз підійде робота «за стійкою».

– Хм, а й дійсно, – піддалась я на улесливі слова. – Мені насправді подобається працювати з людьми.

(Скільки себе пам’ятаю, завжди вміла «продавати». Ще з малечку їздила то з однокласницею на ринок продавати домашнє молоко, яке одразу ж і розбирали ((так-так, тою самою заклятою подругою ІнноюJ)), то з сестрою Мар’яною, то мамі допомагала у торгівлі: або помідорами, або ще чим «на базарі».

А на нашому «сільському фестивалі» навіть продавала татів авторський продукт «Телязькі зернятка» – обсмажені у цукрі і таким чином карамелізовані, цілі зерна пшениці. Мммм, які ж вони були смачні…

Кхм-кхм, відхилилась трохи від теми J)

Загалом – робота, яка пов’язана з продажами і роботою «з людьми», як то кажуть, завжди була у мене в крові, тож, чому б і не спробувати адміністрування?

***

Працівниці салону щораз впевненіше радили мені адміністрування, інколи, навіть запрошували працювати до себе.

– А це вже щось новеньке.

…Правда в цей же салон депіляції працювати я не пішла – не підійшли мені ні графік, ні зарплата, але персонал і далі залишався привітним і рекомендував мені все таки спробувати щось у цьому дусі.

– Чому б і ні? – думала я про себе.

І почала «шелестіти» інтернет у пошуках, правду кажучи, сама не знала чого.

– Так… Салони краси пропонують:

 «Зарплата – 5000 гривень, локація – центр і далі, графік – з 8-ї до 20-ї»

– Хм… Ні, не підходить.

Та і в салонах краси я буду, як риба в пустелі, бо і косметикою рідко користуюсь і модою не дуже цікавлюся, тож гортала вакансії далі, поки погляд не зупинився на тій самій. Очі відкрилися, дочитала одним подихом…

«Масажна студія, з графіком з 9-ї до 21-ї в центрі, хороша зарплатня (практично вдвічі вища від попередніх вакансій) навчання тут же, масаж і супер-колектив» і це я навіть не перебільшую!)

– Вай, – на мотив самі знаєте кого, зітхнула радісно я, адже обожнюю масажі і все, що з ними зв’язано♥

(Та що і казати – усе моє життя з ними зв’язане! Чи це перші «рейси-шпали» у дитячих лікарнях ((в яких я проводила багацько часу у дитинстві, адже часто хворіла)) чи чухання спинки від мами…

У свою чергу – я завжди робила масажі рідним: татові, двоюрідним братикові і сестричці, котрі інколи приїжджали в гості, разом з моєю хресною мамою і її чоловіком;  а також масаж рідній сестрі, а, подорослішавши, своєму чоловікові ((яка ж людина не любить масаж? J )) Загалом – роблю я масажі лише дуже близьким людям і для мене це дуже щира справа, збагачена любов’ю…)

– Потрібно дізнатися більше про це місце! – миттєво «загорілась» я від масажної студії.

…Дві студії масажу в центрі Львова, там же і власна школа масажу, сама власниця і історія її успіху так зацікавили мене, що я і не помітила, як витратила на пошук інформації про все це, в сукупності, увесь день!

Ролик про засновницю, яка подорожувала світом, вивчаючи різні масажні техніки, яких вона знає зараз більше ніж 37 і 15 років практики – заставляли захоплюватись нею і надихатись.

– Все. Я хочу тут працювати!

Я набралась сміливості і зателефонувала на номер, який був вказаний у вакансії.

Слухавку зняли практично одразу:

– Алло, доброго дня! Я знайшла вакансію адміністратора масажної студії, чи вона ще актуальна?

– Так, але потрібне володіння англійською – якось невпевнено почав чоловік, голос якого звучав «на тому кінці дроту», мабуть, готуючись «відшити» мене, чи, можливо, розчарувавшись у пошуках?

– Я володію англійською на розмовному рівні, на колишніх роботах постійно спілкувалась – як на духу випалила я, сподіваючись хоч трішки затримати роботодавця, котрий вже готувався класти слухавку. (Тут слід пояснити, що по телефону у мене дуже дитячий голос, тому сприймати мої дзвінки серйозно роботодавцям не завжди вдавалось одразу.)

–  Добре, – крізь шалене серцебиття почула я, – приходьте на співбесіду завтра 0 9:00 за адресою…

… – Фу-у-ух, – зітхнула я по закінченні розмови і переповнена переживаннями, одразу почала готуватись до співбесіди…