Розділ 10

Розділ 10

З перших днів робота йшла своєю чергою, але впродовж робочих годин я почала помічати дивні зміни в організмі. Ні, – це не перехідний вік з його прищиками чи фізичними змінами і не вагітність, з її нудотою чи деформацією окремих частин тіла.

В мене почали регулярно «пересихати», пекти і червоніти очі, ніс постійно «крутило» і нежить не проходила тижнями, заставляючи постійно чхати, смаркатися і гундосити.

Це був не грип і не застуда, в мене нічого не боліло і не було температури, та і хворою я себе не почувала, але постійне шмаркання і почервоніння заставляли інших дивитись на мене як на хвору чи наркомана з червоними «прокуреними» очима.

Так як я працювала консультантом і постійно спілкувалась з людьми, то мій стан все більше заважав заробляти, адже і потенційні покупці надавали перевагу «більш здоровим» продавцям.

Я звернулась  до лікаря, пройшла всі круги лікарні, себто здала всі аналізи і пройшла всі перевірки «по кабінетах» і з плином невеличкого проміжку часу вияснила, що у мене алергія.

Чому вона проявилась саме зараз і на що саме у мене алергія так і не вдалося вияснити, адже один з лікарів лише розпливчато пояснив, що на новому місці роботи на це могло вплинути одразу декілька факторів:

А) Після ремонту приміщення, в повітрі могли залишитись хімікати чи випари від неякісних фарб чи інших матеріалів будівництва;

Б) В вентиляції міг завестися грибок чи пліснява, котра через повітря поступово, але регулярно потрапляла в робоче приміщення;

В) Все-таки матеріали для ремонту були якісні, але пройшло мало часу від його закінчення, тому потрібно трохи перетерпіти і все пройде.

Я схилялася на бік третього варіанту, адже робота мені страшне, як подобалася, не зважаючи на мегеру-начальницю і інколи стресові дні, тож лікар прописав мені проти-алергени і я продовжила свою роботу…. Ненадовго.

Поки я їздила по лікарям, то довелося брати відгули, але і про роботу я не забула, тож, навіть в той день, коли мені було погано від алергії, але на мене поклали обов’язок привезти на роботу необхідні матеріали – пакети і всякі дрібниці для продажу, які я напередодні,  у свій вихідний бігала і шукала на базарі, то приїхала на роботу і принесла їх.

Видно ліки не допомогли і вже через пів години в мене стався приступ паніки, адже в очах і носі пекло шалено і сльози котилися, ніби у мене хтось бризнув перцевим балончиком. Додому я добиратись сама не могла, тож довелося викликати таксі, до якого мене люб’язно довела адміністраторка нашого магазину. (Так вже довелося їй усіх водити до таксі J)

– Дідько! – думала я. – Як би мені не подобалась робота, але доведеться звільнятись, якщо я не можу просто фізично перебувати у тому приміщенні!

Думки я оголосила начальниці, котра на той момент попросила мене ще подумати, тож добравшись додому і за якийсь час відчувши полегшення від прийому ліків, я погодилась продовжити працювати.

Приймаючи всі необхідні ліки і відчуваючи те, що алергія йде на відступ, я працювала, знову влившись в потік роботи і здала ще одну зміну і ще і ще, але  наступну після них мені вже не судилося здати, адже на цей раз вже начальниця проявила ініціативу.

– Діана, до мене в кабінет, – з хитрою посмішкою пройшла вона повз мене, щойно прибувши на роботу.

– Дивно, – подумала я, – наче ніде не провинилась і на минулій нашій з нею розмові ми все прояснили. Та і працювала я вже цього місяця як віл, що і було видно по продажах, адже цього місяця я була першою серед колег, чим і заробила собі свій перший оплачуваний «one day off», тобто вихідний.

Без передчуття небезпеки я зайшла в лігво кобри і сіла на запропоноване директоркою крісло перед її письмовим столом, де та, не приховуючи злих блисків в очах, з посмішкою і руками, які тряслися від задоволення – вручила мені заяву на звільнення.

На моє кліпання і вирячені від нерозуміння очі вона відповіла:

– Я розповіла керівництву про ситуацію, яка недавно сталася, пиши заяву на звільнення, – вона дала мені ручку і тицьнула наманікюреним пальцем в листочок.

– В сенсі? Ви ж самі казали ( я розмовляла з директоркою на ви), щоб я залишилася працювати, та і ми це вже з вами обговорювали. Та і вагомих причин на звільнення немає, адже мені просто було погано у зв’язку з відкрито вираженою алергією, але я вже пролікувалась і продовжую регулярно приймати ліки. Та і по роботі я стараюся, он навіть найбільші продажі за цей місяць маю! Яка ж тоді причина звільнення?! – завелась я праведним гнівом і встала.

– Пиши, – втрачала енергійний і впевнений запал директорка, перегороджуючи мені шлях з кабінету і знову усаджуючи мене в крісло.

– Добре, – ніби здалась я і включила диктофон. – Але спочатку назвіть причину звільнення, адже примушувати мене підписувати заяву незаконно!

Директорка оскаженіла, вона видерла телефон з моїх рук і жбурнула його з кабінету десь у сторону авто-крісел для дітей і закрила двері.

– Що здуріла?! – кинулася я за нею і підняла свій телефон, на якому вже красувалася свіжа тріщина. – За таке і в суд подати можна, – потирала я телефон і грізно дивилася на начальницю.

– Підпишу я вашу заяву! – вже сама розізлилася я, не бажаючи продовжувати безуспішну дискусію.