Розділ 9

Розділ 9

Де ж я працювала потім? Важко все пригадати, бо, після повернення з Італії,  вона ще довго не виходила з мого серця і розуму.

Розмірене життя у готелі під керівництвом веселого італійця… День, котрий міг початися і закінчитися на пляжі… Пристрасні почуття, які розпалювали наші з коханим стосунки…. Походи по магазинам, де на 5 євро можна була наїстися від пуза…)

Багато спогадів, приємних і не дуже залишиться про ту подорож в моїй зрадливій і без того поганій пам’яті, але я ніколи не забуду моментів, проведених з коханим…

… Як ми почали сваритися, але одразу ж припинили, бо я знайшла п’ять євро на дорозі!

І як ми витратили потім ті п’ять євро на найдорожчу воду, яку тільки можна було знайти, адже після восьмої вечора закривалися усі магазини, про що ми благополучно не знали і тому мали вибір: або моритися від спраги до ранку, або придбати воду в ресторані навпроти…

І ми обрали друге! Гроші все-одно не наші, а знайдені, та і після покупки двох малюсіньких пляшечок води залишилось ще 50 центів J Тож води ми таки попили…

…Пам’ятаю, як коханий обгорів у перший день на пляжі і я обгортала його вологими рушниками. А в останній день поїздки, вже я, намагаючись ввібрати в себе якомога більше сонця і морської води обгоріла настільки, що не могла сидіти в автобусі чи навіть притулити спину до спинки сидіння…

– Італія… Ліньяно Сабьядорро… Лямбррруско – муркотів наш гід в мікрофон, а ми – туристи, вбирали як губки кожне слово і враження з того місця. Місця, де змогли трохи більше дізнатися про місцевих. Де хотіли б, щоб час трохи призупинився. Де «секс на пляжі», то не тільки коктейль…

Так, це був чудовий відпочинок J                                                                                

Але, як і все хороше має властивість закінчуватися, так і відпочинок добіг кінця і знову постало питання подальшої роботи, а для початку – хоча б її пошуку!

***

Цього разу мені важче було знайти щось толкове. Не хотілося продавати хотдоги чи розливати дешеву каву в будці «метр на метр». Хотілося чогось, що було б до душі і де б можна було непогано заробити! Ось, що було в моїй голові, коли я нишпорила на всіх можливих сайтах роботи, в пошуках тієї самої і паралельно роздаючи флаєри, щоб мати хоч якісь кишенькові. (Тут, ще хочу подякувати коханому, який постійно підтримує мене, особливо, коли я у пошуках роботи чи «на мілині». Люблю тебе, кото! ♥)

Чомусь в голову прийшла думка: «знайти щось, що якось зв’язано з тим, що подобається», щось «для душі»… Хм…

– Я люблю дітей, можливо піти нянею? Або працівницею в приватний садочок, там добре платять, сказали, що я б підійшла.

– Та ну, поки за трьома дивитимешся, то четверте голову розіб’є, – відказав мій, на той час уже не просто хлопець, а чоловік. Я саме радилася з ним щодо роботи.

– О! Є ще один варіант, але я не можу туди додзвонитися, сходиш зі мною? Це в «Магнусі» в центрі.

– Авжеж, – відповідав коханий. І під час однієї з спільних прогулянок в центрі ми таки зайшли в Магнус і піднялись на третій поверх.

– Магазин дитячих товарів італійського бренду, все, як і було вказано в оголошенні, – я зітхнула, набираючись сміливості і зайшла всередину, де і познайомилася з двома працівницями, моїми майбутніми колегами…

***

Залишивши свої контактні данні, я поспішно направилася до очікуючого мене чоловіка, аби ми продовжили свої справи.

За якийсь час мені зателефонувала директорка того магазину у Магнусі і призначила співбесіду, яку я згодом успішно пройшла.

Робота мені подобалася, як і колектив, а з клієнтами я легко знаходила спільну мову. Товари для дітей і новоспечених батьків іменитого італійського бренду  вивчала поступово і майже одразу я почала отримувати гідну зарплатню. Працювала я, як і всі працівники в поті чола і не знала бід…

Одного дня директорку поміняли, а в Магнусі розпочався ремонт. Умови праці стали важчими, не так через стіну пилу і звуки перфоратора, як через пихату начальницю, котра з першого дня чомусь незлюбила мене. Так, признаю, в мене нав’язливий характер, адже я старалася догодити всім, інколи помилялась, (як і всі, між іншим) але більш за все вона ненавиділа мою наївність. ( Я виділю квадратними дужками, адже тут і далі буде вилив усіх видів мого гніву, тож просто пропустіть, як то кажуть – накипіло! =)

[Прискіпувалась «директриса», в загальному, до всіх, але відкрито насміхалась лише з мене. Чи то, на якомусь енергетичному рівні я їй не догодила, адже й поганого слова їй не казала, чи то вона заздрила мені, адже, на свій вік, на відміну від неї, яка була майже вдвічі старшою, у мене було все – любляча сім’я, коханий чоловік і вже величенький досвід у подорожах. Я старалася бути «легкою», аби розуміти всіх людей і не бути злою.

 Тим часом, як вона перебивалась з однієї роботи на іншу, характер мала важкуватий, сама «тягнула» дочку, адже не мала чоловіка (я так думаю, адже колечка у неї не було, дочці купувала все сама, ходила «на каву» з чоловіками з фірми навіть у робочий час, та і про нього вона ніколи не згадувала, як і її дочка, котра інколи приходила до неї на роботу).

– Скоріш за все – директорка розведена,  – перешіптувались колеги, які знали її трохи більше, адже більше з нею спілкувались.