Розділ 6

Розділ 6

Одного вечора він стояв на балконі і дивився в далечінь, як герой фільму, а я, підійшовши ззаду, вперше саме так, зі спини, обійняла його ( що ж, я люблю обійматись J ), але цього разу все було зовсім по іншому. (До речі, балкон знаходився на п’ятому поверсі, в квартирі, яку на той час знімали: я, сестра і Віра, яка на той момент також працювала в «Недалечко».)

– Мене вже давно так ніхто не обіймав, – задумливо і сумно майже прошепотів він.

А-а-х, моє серце тоді так тьохнуло, що захотілося міцніше його обійняти і обіймати так завжди!

 Та і він не відставав. При переглядах фільмів на ліжку лежали:  я, моя сестра і він. Інколи він обіймав мене і майже непомітно гладив своїми пальцями  моє плече ( бл-і-ін, як воно зараз звучить… я вже червона, навіть пишучи це Х( ). Також я помітила, як тільки моя сестра кудись виходить, то він обіймає мене міцніше, ніж зазвичай, та і я вже стала робити так само. Тоді я і зрозуміла, що попала…

…– Ну то запитай його, – радила мама, вислуховуючи мої розповіді про нього і те, що я починаю відчувати, – може ти йому також подобаєшся.

Ага, легко сказати… А як ні? Втрачати через це друга не хочеться. Френдзона, френдзона… Також не хочеться!

– А-арг! – бідкалася я, борючись сама з собою і не порушуючи нашу «френдзону» до одного моменту.

Ми сиділи на ліжку (бо з меблів, там було лише ще одне крісло, та й те поламане, на тому все), на якому переглядали фільми усі разом, але зараз сестра була на роботі і ми з другом були лише удвох.

Ми слухали музику, говорили про все на світі, аж поки вже не залишалось не обговореної теми…

– Зараз можеш питати про все, що завгодно, – тихо сказав він, прошелестівши голосом.

– Прямо все-все? – грайливо посміхнулась я.

– Угу,  – не запідозрівши нічого небезпечного відповідав він.

«Ну все, » – сказала я про себе, – «зараз, або ніколи!»

– Що ти дійсно до мене відчуваєш? – на одному диханні випалила я, спостерігаючи, якою ж буде його реакція?

– Ой-ой, – знітився він, очевидно, очікуючи що завгодно, тільки не цього питання. Адже зазвичай я розпитувала про подорожі, історії з життя, чи щось романтичне з його колишніх стосунків (так звано «розвідувала територію»).

Хлопець затих, роздумуючи.

– Ну-у, щось є…– непевно мовив він, встаючи з ліжка. – Мені треба подумати, – він почав збиратися додому.

«?»– тупо вирячилась я.

Серйозно? Типу – це вся відповідь?

Чесно, я очікувала два варіанти розвитку подій:

1. Він каже лише про дружбу і на тому крапка;
2. Відповідає мені взаємністю і на тому кома! J

Але ні… Коли нас застають зненацька ми губимося і реагуємо вже не так продумано. Тож, коли я «очухалась» – його вже і слід простиг.

– М-да, казали мені, що я вічно лякаю хлопців…– про себе сміялась я, як завжди, реагуючи самоіронією.

У мене завжди одна і та ж захисна реакція, що в одних випадках допомагає, а в інших навпаки і ця реакція – це сміх.

Сміх вже не раз виручав мене в усіх сферах роботи, адже я не боялась конфліктних людей, чи складних ситуацій. Але не раз ця реакція і губила мене там же, на роботах, адже керівництво вважало мене не серйозною… Так…

Зараз не про це вже, правда? Адже ми зачепили романтичний аспект мого життя і насправді все там ставалось не так вже і погано!

За декілька днів мій рудоволосий і зеленоокий друг вже дав мені відповідь)

В цей же вечір, тручись носами і дражнячись, ми уперше поцілувалися.

З цього дня ми і почали зустрічатися, хоч і таємно. Чого таємно?

Не хотіли афішувати перед сестрою і подругою, адже на той момент вони обидві були без пари, плюс хотілося гуляти усім разом без усіх цих поглядів і жартів, типу «тілі-тілі тісто..». Ну, ви зрозуміли, так?...

Коротше кращого виправдання ми не придумали J Але протягом наших спільних прогулянок і таємних побачень, сестра з подругою таки помітили наш зв’язок, як би ми не «шифрувались», тож, з часом, ми їм зізналися.

Вони прийняли факт, хоча часом і обурювалися, що ми їм не розповідали. Пізніше, коли ми з хлопцем почали гуляти, часто,  лише удвох, то мої «співмешканки» казали, що я «сперла» їхнього друга.

– Хі-хі, ну що поробиш? – сміялась я. – Тепер він лише мій, бу-га-га-га-га! – «косплеїла» я злодійку і підтрунювала над ними.

Ось так і зародилася наша з коханим історія кохання. Тепер я більше могла слухати його історії, які дуже любила, як і його «муркаючий» чоловічий голос, в моменти, коли він розповідав їх. Завдяки йому я надихнулася на подорожі і вже через декілька місяців стосунків він запросив мене у першу з них – у Париж! (Доклала я до бюджету хіба 500 гривень, які тоді мала ((економити я тоді не дуже то й вміла J)) та коханий жодного разу не дорікнув мені цим і почав радо «показувати мені світ»).