Розділ 5

Розділ 5

Робота п’ята – доленосна.                        

О, так! Ця робота заслуговує окремого розділу і навіть книги… (Та у мене нема бажання стільки писати – лінива я дупа, тому скорочую)

"Недалечко" – ну ви зрозумілиJ

Робота як така, то сильна: хороша зарплата, графік два через два і недалечко від дому – про що і говорить сама назва; Форма приємного кольору і без переробітку( як я думала ХD (( Ревізії не рахуються, вони всюди є)).

Потрапила я сюди через розвідку, а це – сестра. Вона почала працювати касиром і просунулася до адміністратора, їй пропонували стати директором, але… «О, ноу-ноу-ноу» (тут має бути мем про кота "ноу-ноу" і пса "ляляля", хто не в курсі – погугліть, підніміть собі настрій J).

Якщо детальніше, то так сталося, що в одному магазині цієї мережі, де сестра спочатку працювала касиром,  терміново потрібен був адміністратор, оскільки  тільки директор не справлявся один (та і він тоді подобався сестрі – хіх, мабуть це і стало основним фактором згоди, хоча хто зна). Але і тут одне «але»  – сестра погодилася, не пройшовши необхідне навчання і стажування.

Ось так її і залишили в перший день за головну і вона, в паніці, шукаючи пояснення в записах чи в порадах працівників з інших магазинів, намагалася закрити робочий день. Без помилок, звичайно,  не обійшлося і так з дня в день, поки не навчилась. Екстримально…

Звідси і пояснення,  чому вона не захотіла бути директором ( був ряд і інших причин, але мені лінь все описувати, ще ж про мою там роль треба розповісти! Хоча, ще одну причину таки скажу – регіональний! Регіональний директор дістався нам на той час не найкращий: то заставляв виходити в свої вихідні на інші магазини, то взагалі працювати без перепочинку, до нервових зривів просто. То заставив сестру оплатити всі овочі, які зіпсувалися і які на той момент були на магазині. Скривджена і ображена Мар’яна тягла сумки з цими продуктами додому, де ми намагалися щось з ними придумати. Не викидати ж, раз вже оплатилося?

Та, хоч я і особисто не була знайома з регіональним, враження про нього вже по телефонних з ним розмовах і розповідей працівників склалося не найкраще.).

Особисто я почала робоче навчання в цій мережі в одному магазині з сестрою, а на роботу потрапила в інший поблизу. Рудоволоса жінка середнього віку – директорка, розпитала про навчання і провела на робоче місце. День пролетів швидко, як і обід ( в хорошому настрої і кайфі від роботи їсти мені не хотілося, чим я і порадувала директорку, адже не треба було мене заміняти на час обіду).

Провела я так ще якийсь час і завершивши стажування, була офіційно прийнята на роботу.

***

 Тут і почався треш:

А) Потрібно було бігати на заміни в інші магазини мережі  в свої вихідні, а коли відмовлялася, то дзвонив територіальний (а, раніше я здається назвала його регіональним? Один хрін, я плутаю, вибачте J… А, хто цю людину знав в той час, чи й зараз знає, тому підказка – назву його «Стрункий» – тут вам і буде підказка на його прізвище, хіхі). Отже, дзвонив вже відомий директор і наполягав на тому, щоб ми підкорялись вимогам;

Б) Перші три місяці ревізії не було, адже її проводили перед моїм приходом, а ось через наступні дві в мене кишенька трохи схудла (загалом я працювала тут дев'ять місяців) і зараз розповім чому.

За касиром (а я саме ним і працювала) знаходився стенд з сигаретами, запас яких знаходився на окремому складі. При ревізії було виявлено велику нестачу сигарет, інколи навіть блоками і директорка заставила мене і ще декілька працівників платити по триста гривень – ох, вже ці триста гривень…

Так було декілька разів, ми оплачували на касі неіснуючі сигарети – я і моя напарниця, які навіть не курили і ще декілька працівників залу і складу.

В) Крім нестачі товарної, була ще нестача персоналу (через ряд причин люди постійно звільнялися: касири, прибиральниці, охоронці, адміністратори, працівники відділу гастрономії і т.д.). Також бракувало і  вихідних, тож дах трохи їхав. Скрашували ці ненормальні, але веселі будні – мої співробітники і веселі покупці. Ми могли розмовляти, жартувати і сміятися між собою прямо в процесі роботи, за що я усім їм дуже вдячна.

Також завдяки цій роботі і не тільки – тут також спрацювала моя сестринська розвідка – я зустріла ще одного друга, а пізніше і любов, який тепер є моїм чоловіком…

Саме знайомство? Хммм…

Сестра тоді ще працювала касиром, а він був постійним покупцем. Стосунки були лише на рівні продавець-покупець до одного моменту…

***

До каси, де працювала моя сестра на той момент,  підходить чоловік з одним із стандартних «джентельменських наборів»: алкоголь і контрацептиви.

– А якщо не дасть? – підсміхується зеленоокий молодик позаду нього. Сестра стримує посмішку.

– То хоч вип'ю, – не розгубився покупець. Касирка червоніє, намагаючись прямо зараз не приснути сміхом і «відпускає» його, пробиваючи всі покупки і розрахувавши.

Підійшла черга і наступного покупця, він все ще посміхався і жартував, все таким же «макаром». При ньому сестра вже не стримувалася і від душі сміялася, він відповідав тим же.

Вже ввечері він знайшов її профіль в інтернеті, на той час,  це був,  ще не заблокований в Україні,  «Контакт», так і почали вони дружити. Після роботи вони гуляли і сміялися, переписувалися, ну і в магазині зустрічалися безпосередньо.