Розділ 4

Розділ 4

Пішло-поїхало.

Успішно закінчуючи своє навчання, я знову впадала у роздуми про літню, а потім постійну, роботу.

Літню я знайшла швидко – це було кафе-бар по дорозі з училища до дому і ця робота запам’яталась мені як одна з найкращих. Я знову працювала офіціанткою, але в цьому закладі почувала себе на місці. Будучи на той момент вже більш стресостійкою, скромною, привітною і старанною одночасно (ах, хвали мене губонька J), я плавала там як риба у морі і отримувала, хоч неофіційний, але достойний прибуток. Я продовжувала дружити з декількома однокурсницями і однокурсниками і навіть відчувала симпатію до одного з них.

Ми були дечим схожі і різні одночасно: він симпатичний, скромний і якщо підібратись ближче, то веселий і я також відчувала симпатію з його сторони. Ми зідзвонювалися і розмовляли до ночі, дивились, хоч і на відстані, але одночасно – футбол.  Робили  на цю гру прогнози, розігруючи бажання і він ще досі винен мені три, а я йому два. Ми жартували на усі теми, в тому числі і любовні, але так нічого більше ніж дружба між нами не було.

З часом (а це – після закінчення училища), з усіма однокурсниками поступово розійшлися шляхи і ми все рідше збиралися усі разом на чийсь день народження чи просто погуляти, та і зідзвонюватися стали рідше.

Так і залишились між собою на зв’язку, знову-таки, зі школи: я, Надя і Оксана, якщо читач ще не забув, що були такі ;)

Якщо вплутувати у сюжет і любовні лінії, то ми, як усі підлітки, хотіли якомога швидше пірнути у черговий роман і можна сказати, що нам це вдавалось. Правда у різних жанрах…

У Наді все, як у романтичній комедії йшло найкраще, якщо так можна вважати. Вона легко знаходила чергового залицяльника і якщо набридав, то шукала наступного, могла зустрічатись навіть з обома одночасно.

У Оксани, як у драмі… Вона закохувалась, зустрічалась і навіть виходила заміж, розлучалась і все наново…  Її зраджували, кидали, вона кидала, плакала, знову шукала в собі сили рухатись далі, посміхалась і закохувалась.

До речі, з часом дівчата наче помінялись вдачею і ось вже Надя була націлена на чисту любов у сім’ї, а Оксанка – чиста, як мені здавалося, світла дитина, вже крутила шури-мури в різних напрямках і з різними людьми, обманюючи не лише кавалерів, а і мене ( в чому я взагалі не бачила сенсу, адже я не залицяльник J і користі з мене… Стоп! Дійсно, з мене була вигода, адже я вічно шкодувала її, підтримувала, та і телефонувала першою, зазвичай я, а вона – тільки коли їй щось було потрібно!  І платила на прогулянках, походах в кафе чи кіно лише я… Д*дько! І тут я виявилася ослом!)

Не ділячи все на чорне і біле, скажу одразу, що (тільки на час навчання в училищі) жодні романтичні стосунки не впливали на нашу дружбу і вони залишалися мені прекрасними подругами та і просто хорошими людьми (поки, як я і сказала, вони не помінялися вдачею і залишила у мене єдина подруга Надія…)

Що до мене і моїх романтичних стосунків, то їх просто не було, як би сумно це не звучало. На кожній роботі чи навчанні мені обов’язково хтось подобався і я йому також подобалася, але часто жоден з нас не робив і першого кроку, а якщо і робив, то…

Загалом так, просто перерахунок:

В першій школі мені подобався хлопець (Семен, якщо пам’ятаєте), але більш ніяк,  як жартами і підколюваннями, я не виказувала симпатію. Бідолаха думав, що я просто знущаюся з нього і ніякого підтексту у цьому не бачив, навіть коли я зізналася у симпатії в один з таких «знущальних» днів…

В другій школі мені таки запропонували зустрічатися і аж двічі!

– Еге-гей! – подумали ви, але ні.

Вперше це сказали жартома, що сумно вже саме по собі, а наступного разу мені запропонував зустрічатися хлопець з паралельного класу, якого я не знала і ніколи (до цього часу) навіть і не бачила, що й відлякало мене одразу, адже я не могла зрозуміти, як можна закохатися в людину, навіть не знаючи її і жодного разу не спілкуючись? Він був дуже наполегливий, знайшов мене в соціальних мережах, пропонував зустрічатися, взнати один одного поближче, признавався в почуттях… Загалом, мені це трохи нагадало ошалілих фанатів знаменитостей і я навіть відчула це трохи так.

– Чувак! Я хз (не знаю) хто ти, взагалі тебе вперше бачу і ти мене також не знаєш, які почуття?

– То давай познайомимось ближче! – ось яким він був і єдине почуття, яке у мене він викликав, це здивування і бажання триматись подалі, хоч і був симпатичним.

Що ще сказати – я не впевнена, що він погана людина, чи ще щось таке і мені не хотілось його образити, але чомусь його поведінка відлякувала мене, тому ні, дякую.

Та був і той хто по справжньому зацікавив мене: скромний хлопчина з вадою серця Андрій, який був моїм однокласником в цій школі-інтернаті у Львові.

Ми фліртували, підкліпували і жартували один з одним і в кінці випуску по телефону він напів-признався у симпатії мені.

– Як це – напів? – спитаєте ви. А ось як:

– Хто тобі подобається? – у телефонній розмові наважилась запитати я .

– Та дівчина, що поїхала в синій машині, – соромлячись відповідав він, а в синій машині,  до слова, з церемонії випуску поїхало троє дівчат: (тут рандомні імена, бо не пам’ятаю я з ким їхала XD Ви ж знаєте про мою погану пам'ять?...) Олена, Галя і я.