Розділ 3

Розділ 3

 Друга і третя робота.

Наступна робота спіткала мене зненацька, якщо так можна сказати.

 Щороку учні училища проходили практику за професіями, хто де. Наша група, як продавці-касири, проходили її по мережах «Носочок». (Назвемо її так, щоб не було ніяких претензій і  мабуть, буду міняти назви на синоніми або антоніми. Моя ціль розповісти саме про мою професійну практику, а не заклеймити мережу через не компетентних працівників, які там колись працювали.)

Так от, ми скитались по «Носочках», як хто хотів – спочатку вибирали собі магазини, потім міняли, групувалися разом, а коли нас хотіли перевести проти волі, то сварилися. Одним словом – підлітки. Але працювали ми там – дай Боже! Виконували все, що тільки дозволяли наші сили до назначеного часу, а тоді чимдуж і з радістю бігли додому, так воно все набридало.

Навіть не хочеться зараз про це писати, якщо чесно. Бо ми те й робили, що постійно прибирали, мили полички, які ніхто з працівників не хотів мити, доставляли потрібний товар і виставляли новий. Фасували продукцію, перевіряли терміни, робили ревізії, знову мили і мили і мили… Нудота. Наче ми прибиральники якісь. Коли когось з нас вже заставляли мити підлогу в мороз перед входом чи у вході в магазин, то ми вже пручалися і розповідали нашим старшим, тоді несправедливість і припинилася. А ми і раді.

З часом,  кожен з нас знайшов лазівку в «практиці» і ми позбулися обридливої роботи, твердо вирішивши, що в «Носочок» ми працювати в майбутньому не підемо. А що за лазівка? Нам по-секрету повідомили, що можемо схитрити і піти працювати на будь-яку іншу роботу, просто підписавши там договір – нібито там проходимо практику. Що ми і зробили.

Я і ще одна дівчинка з групи пішли влаштовуватись на роботу до старшої приватної підприємиці Христі, яку нам порадила її ж знайома з училища. Але і тут вийшла халепа, бо їй тут була потрібна лише одна працівниця на повну ставку.

–  Або працюйте обоє, якщо хочете, але по половині зміни і половині зарплати, – мовила пані Христя, дивлячись, як ми замешкалися після повідомлення про  лише одного потрібного працівника.

Ми з однокурсницею пішли по домах стараючись не засмучуватися: сміялися, жартували і вірили, що зі всім справимося. Вже (кожен у себе) вдома ми зідзвонювалися і обговорювали подальший план дій у декількох варіантах:

Варіант «а» – йдемо двоє на мале, щоб нікому не було образливо, та і грошей нам б цілком вистачило на кишенькові витрати і зміна була б коротшою.

Але з іншого боку…

– Уль, я знаю що тобі робота зараз потрібніше ( в неї були свої проблеми і гроші їй реально були необхідніші), хочеш я знайду собі другу?

Вона сказала, що подумає і… І сама знайшла собі другу роботу. Про варіант «б» я і не встигла сказати, коли самі варіанти стали вже не потрібними, тож я зраділа, що так усе склалося і стала працювати вже на новій роботі.

***

Це був магазин солодощів в якому майоріли барвами різні торти, цукерки і печива. Товар продавці приймали самі, по накладним і клали ті накладні потім  у свій спеціальний зошит. Робота мені подобалася, адже я люблю солодке, та і ажіотажу там такого не було. Директриса робила мені різні поблажки і валялась я там як сир у сметані: то цукерком пригостять, то іншим смачненьким.

Любиш читати книги? Читай собі на роботі поки покупців нема. Ший, вишивай, головне роби свою роботу.

Було і декілька для мене мінусів. Оскільки товар був в основному на вагу, то мав властивість всихатися – це стосувалося тортів і тістечок, що потім влітало мені у копієчку. Тобто з кожної зарплати у триста гривень. А це, на той час, –  немалі гроші.

Сама робоча зміна тривала два повних тижні, а потім ще півтори робочих дні продавці її здавали, перераховуючи кожен товар і важачи кожну цукерку.

Спочатку мені працювалося нормально і дуже подобалося, але поступово практика закінчувалася і потрібно було виходити на навчання, а я все ще там працювала. З одного боку я роздумувала про подальшу роботу, частково пропускаючи навчання і довчиваючись на роботі, з іншого – хотілося знову нормально навчатися і робота набридала…

Я була непостійною, такий вже в мене характер: одного дня я думала, що одягну у день святого Миколая на роботі? А наступного дня вже думала про звільнення, бо в голові моїй постійно були роздуми з аргументами на обидві сторони.

Знову таки:

Сторона «а» – які не які гроші ( а тоді, на 2015-й рік, 1800 гривень – це для студентки нормально за два тижні роботи в місяць);

Сторона «б» – з тих грошей кожного разу кудись дівались триста гривень. Дивна закономірність, але сума недостачі не мінялась. Я навіть підозрювала якийсь час директорку, потім напарницю і в кінці кінців – саме солодке, яке всихалося.

Як виявилося пізніше, директорка і сама переживала, де вони дівалися і тому декілька разів перерахувала з напарницею, коли мене не було на зміні. Все сходилося і коли була нестача, то забирали з зарплати, а надлишок віддавали до неї ж. То ж я тихцем поклала у касу близько двохсот-трьохсот гривень своїх наперед, щоб нікого не засмучувати з нестачами, знаючи, що вони все-одно мені повернуться.

Але, ось у напарниці чомусь кожен раз був надлишок і настільки великий, що директорка навіть не хотіла казати який, та я сама помічала, що її зарплата на тисячу, а то і на декілька відрізнялася від моєї і, як я дізналася, вона обманювала людей і ні крапельки цього не соромилася. Що ж, це на її совісті! Але… Що, як вона обдурювала і мене?